Як бачимо, підґрунтя для творчості, ба й для витворення національної свідомості, найнеобхіднішого компоненту в письменницькій діяльності, було значне.
Але процес формування власного творчого обличчя складався не так гладко. «Жар-птиця» з’явилася, коли йому було 25 років. Це моралістичне оповідання в народному дусі до основного доробку пізнішого А. Кашенка мало дотичне. Через чотири роки письменник опублікував легенду-переказ про могили Близнюки біля порога Ненаситин-ця; важко й довго пише п’єсу «Зоря нового життя», що вийшла друком лише 1907 р. Потім в писанні настає перерва аж до 1903 р., коли він надсилає до «Літературно-Наукового Вісника» дитяче оповідання «Сіркова слава» і вірш «Ой три шляхи розійшлися», надруковані в 1904 р.
Сіркова слава таки непокоїла письменника, він кілька разів повертається до цієї теми («На руїнах Січі», 1907); «Сіркова могила», 1907; «Запорозька слава» з белетризацією розповіді про І. Сірка взята з літопису С. Величка).
У становленні творчої особистості А. Кащенка годі оминути й важкі ностальгічні настрої, про які вже згадувалося, зокрема в Пермі, де фактично й сформувався письменник. Принаймні в повісті «Зоряно» підкреслюється, що саме на чужині він «глибше увійшов у свою душу й свої думки, взявся за письменство і всі чотири роки не губив зв’язку з рідним містом і близькими людьми», тобто людьми з національною свідомістю. До часопису «Рідний край» (1906) надсилає зокрема й твори на сучасну тему («Мрії і дійсність», «Дим», «Щирі малороси», п’єсу «Зоря нового життя»). Живучи у Петербурзі, він не лише не цурається української громади, що активно тут працювала, а прилучається до неї, активно спілкуючись із цим давнім українським осередком російської столиці. О. Лотоцький у спогадах про петербурзьких українців пише й про діяльність Кащенка «в провадженні господарства «Благодійного товариства» («Сторінки минулого. — Ч. II. — Варшава, 1933. - С. 56).
У творах на тему сучасного йому життя А. Кащенко висловлював вустами героїв власні погляди на українську національну справу — це була болюча для нього тема. Так, перебуваючи в Туапсе (сюди переїхав він 1911 р.), і тут веде активну громадську роботу, влаштовує українські вистави та вечори, поширює українські книжки й газети. Саме в Туапсе його найбільше захоплює творення своєї козацької саги: завершив «Славних побратимів», «Над Кодацьким порогом», створив «Борців за правду», «Під Корсунем», «У запалі боротьби», «З Дніпра на Дунай», «Зруйноване гніздо». Все це гарячково писалося після служби, у вільний від роботи час. Та й зрозуміло: після стількох років невизначеності, шукання себе, він раптом збагнув: ось воно те, що може бути конче неохідним не тільки читачеві, але й стану його душі, котра потребує постійного духовного наповнення. Мав у цьому й своїх натхненників: Є. Чикаленка, Олену Пчілку, книгаря Степаненка, яскравих українських патріотів Л. Жебуньова та Л. Падалку. Як зізнається письменник у листі до чільного петербурзького громадівця П. Стеб-ницького: «Всі вони, а найбільше Жебуньов та Падалка, вимагають, щоб я писав якнайбільше народних, історичних оповідань, бо вони на молодь українську роблять дуже велике враження» (Бєляєв В. «Україна стоїть повсякчас перед очима». Історична проза А. Кащенка. — В кн.: Кащенко А. Зруйноване гніздо. — К., 1991. — С. 607).
У 1914 році, повернувшись до Катеринослава, він знову поринає в українське культурне життя — пише драму з життя української «Просвіти» «Напровесні» (вийшла друком 1917 р.), але його історична сага вже не пишеться з таким запалом і так результативно, як у Туапсе.
1 все ж створює «Про Самійла Кішку», «Про гетьмана Сагайдачного», «Бусурманську неволю в українській народній поезії», де публікує рідкісні тексти. Для нас важливо, що саме в цей час починає втілюватися задум найбільшого твору «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове». Про це письменник зазначає в листі до редактора часопису «Рідний Край» Г. Маркевича: «Це коротка історія Війська Запорозького од самого його народження і навіть із Задунайською Січчю, написана для народу». І далі: «У нас зовсім такої немає: у Яворницького тільки Стара Січ та й то коштує 9 р[ублів], у Скальковського Нова — 6 р[ублів]; а Задунайської зовсім немає. Я дам усе й з малюнками за