– Таааааааак! - шепотіла вона. Сперма вдарила з прутня. Стримана презервативом, вона накопичувалася наприкінці. Дівчина напружилася... і кінчила.
– Не виходь ще трохи, - попрохала вона. Пляченко послухав.
– Мені ніколи ще не було так добре... - зізналася льотчиця.
– Ти не думай, що я непорядна, - сказала вона. Втомлені, вони лежали у ліжку. - Я не є проститутка...
– Я так і не думаю, - сказав Пляченко. - Ти жінка. І ти маєш право на насолоду. Що ж тут непорядного.
– Я правда вже не дєвочка... - зізналася вона. - Вже рік... Річ у тому... В мене був хлопець...
– В тебе є дитина? - з порозумінням спитав Пляченко.
– Та ні... Хлопець... Як же це іспанською? Новіо!
– А, новіо? Жених? - зрозумів Пляченко. - Ти мене вибач, я вчив українську із татусем та матусею, і давно вже нею не спілкувався. Тому не знаю деяких виразів.
– Ви дуже добре говорите українською, - сказала дівчина. - Краще від мене.
– То ти казала, в тебе був новіо...
– Так, рік тому. Обіцяв одружитися, я йому повірила... А він отримав, що хотів, та й покинув мене...
– А хотів він лише статевих стосунків?
– А хіба чоловікам треба чогось іншого?
Пляченко ніжно подивився на неї
– Дівчинко, - м'яко, майже побатьківськи сказав він. - Якби у цьому житті все було так просто... Але ж я так і не знаю, як тебе звуть.
– Я - Галя, - сказала дівчина. - Як у тій пісні про козаків. Знаєте?
– Знаю. Татусь і матуся мені її весь час співаю. А ще оцю: "Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю..."
– А Вас... Тобто, а тебе як звати?
– Тут мене називають Педро. Але матуся кликали мене Петрусь...
– Знаєш... Петрусь... мені ніхто ще цього не робив...
– Чого саме?
– Ніхто... не лизав мою... писю...
– Тобі сподобалося?
– Т-так. Це було дуже соромно... але приємно. Мабуть я якась збочена...
– Ні, зовсім ні. Це цілком нормально. Ти хотіла би ще?
Галя сором'язливо промовчала.
Петро поринув під ковдру. Не поспішаючи, він почав цілувати Галин живіт. Руки відшукали щілину її піхви. Промасажувавши її губки, він ввів палець у середину. Він відчув її теплий вологий коридор. Палець рухався краями печерки, ніби щось розшукував. Раптом Галина застогнала. Петрусь ввів ще один палець, сильніше натискаючи на крапку. Його губи ніжно доторкнулися клітора дівчини. Пальці пестили цю солодку частинку Галиного коридору. Язик лизав клітор. Галя кричала.
Петрусь відчув нестерпну напругу. Не припиняючи пестощів, він повернувся на ліжку. Тепер його прутень був напроти Галиного обличчя. Він чекав, що вона візьме його до рота і приготувався відчути на своєму стволі вологі дівочі поцілунки. Але вона лише міцно стиснула прутня у руці і почала його дрочити. Вона рухала рукою різко, із силою оголюючи голівку і знов закриваючи її. Це відбувалося у такт Петрусевим пальцям. Петрусь прискорив рухи. Галя швидше заводила рукою по прутню. Петрусь востаннє стиснув губами вологий її клітор... і вона кінчила. У ту саму мить Петро відчув насолоду. Гаряча сперма вилилася дівчині на груди...
© Саша Шло
Їхали козаки
Галя лягла на сіно і заплющила очі. Її рука сором'язливо сковзнула по-під сукню.
"Ні, я не буду, - думала вона. Я не для того... Я просто... "
Але рука вже торкнулася цього місця. Тепла хвиля пробігла Галиним тілом. Було дуже соромно... але вона не могла зупинитися. Знов і знов вона торкалася цього чарівного трикутника. Пальці тонули у мокрих волосинках. Майже попри її волі, вони розшукували оцю тонку лінію... і починали гуляти нею. Потім знаходили ту солодку крапку, і... Галя все швидко рухала рукою. Перед очима пропливали чоловіки. Різні. Високі та низькі, чорняві та біляві. Чоловіки були голі до пояса, а інколи... А-а!
Галя здригнулася цілим тілом. На якусь мить їй здалося, що вмирає. Тіло сповнилося неземною насолодою.
Потім все скінчилося. Галя безсило лежала на сіні. Аж потім відкрила очі... і почервоніла: з поза паркану на неї дивилися козаки. Чи давно вони тут? Чи здогадалися, що вона робила?
Козаки уважно дивилися на неї. Їх було троє.
– Бувай здорова, чорноброва! - сказав найстарший.
– Бувайте здорові, хоробрі козаченьки! - відповіла дівчина.
– Як тебе кличуть? - спитав наймолодший.
– Галею... - сказала дівчина.
– Ой ти Галю, Галю молодая! - жартівливо сказав середній.
Галя засмутилася.
– Мене кличуть Убийвовк, - відрекомендувався наймолодший.
– А я - Борщунеїдайло, - сказав найстарший.
– Ковтун, - сказав середній козак.
– А чи не хочеш ти, Галю, поїхати з нами? - спитався Борщунеїдайло.
– Мене мати не пустять, - зауважила Галя.
– А ми її не спитаймося. Що вона розуміє у козацьких справах? Ну, ходи сюди!
Галя послухалась. Сама не розуміючи чому, вона вийшла вийшла на вулицю і підійшла до козаків. Ковтун допоміг їй сісти у сідло поперед собою. Вона відчула, як міцні козацькі руки обіймають її тіло. Як його гаряче тіло притулилося до її спини.
– Краще тобі буде з нами, козаками! - запевнив її Борщунеїдайло.
Вони виїхали за село. Тепер навколо був ліс.
На широкій галявині козаки зупинилися та позлізали на землю.
Борщунеїдайло підхопив Галю на руки і зняв з коня. Його губи торкнулися її щоки, шиї, вуха. Убийвовк поклав їй руки на сідниці. Підійшовши збоку, Ковтун почав гладити Галини перса.
Дівчина не опиралася. Вона не могла і не хотіла їх зупиняти. Навіть боялась цього. Їй було добре.
Козаки почали знімати з неї одяг. Їхні гарячі губи цілували її плечі, перса... Убийвовк пестив язиком її спину.
За мить дівчина стояла перед ними голою.
– До сосни, - тихо сказав Борщунеїдайло.
Козаки підвели дівчину до сосни, що росла посеред галявини. Швидко і впевнено, вони прив'язали її косами до дерева.
Козаки жадібно дивилися на неї.
Галя злякалась. Вона пригадала історії про дівчат, що поїхали з козаками та зникли.
Борщунеїдайло подав знак. Убийвовк і Ковтун водночас підійшли до дерева. Їхні роти вхопили Галини соски. Вмілі гарячі язики бавилися з ними як хотіли - лизали, притискали до ясен, швидко торкалися і відпускали. Галя стогнала від насолоди. Вона не знали, куди ховатися від цього солодкого почуття, що захопило її тіло. Але вона була міцно прив'язана і не могла ворухнутися. Дівчина заплющила очі.
Борщунеїдайло став перед нею на коліна. Його руки прослизнули поміж деревом і Галиним тілом, міцно ухопили дівочі сідниці. Губи козака припали до її піхви. Жадібний язик почав досліджувати трикутник. Він знав, що робити.
Крізь насолоду, Галя відчула, що дівочий сік витікає з її печерки до козацького рота. Борщунеїдайло ковтав його, не припиняючи пестити піхву.
Галя закричала. "Швидше! - думала вона. - Швидше!"
Але козаки не поспішали. Вони пестили її повільно, навмисно розтягуючи солодкі тортури. Галя кричала все гучніше.
Козаки прискорили рухи. Палець Борщунеїдайла сковзнув поміж її сідницями. Дівчина закричала зі всієї сили... і розслабилася.
Наче крізь сон, вона бачила, як козаки відв'язують її від дерева і кладуть на травичку. Під голову підклали щось м'яке та вовняне.
Голоси козаків долітали до неї наче з іншого світу.
– Де ти навчився так лизати, - не без заздрості запитався Убийвовк.
– У турецькому полоні, - відповів голос Борщунеїдайла. - Мене тримали у Царгороді, у палаці самого султану. Одного разу мене випадково побачила його наймолодша дружина. Вона дізналася, де мене тримають - і прийшла зі своїми рабинями. Наказала прив'язати мене до лавки і сіла мені на обличчя...
Він замовк на мить.
– Вона була гарна, її тіло пахло трояндами. Мій язик почав рухатись самий собою. Я пестив її, як міг. Її насолода була для мене найкращою нагородою.
– Та невже ж ти закохався? - спитав Ковтун.