Михасик налив у бокали холодне шампанське.
Орися піднесла напій до рота і з насолодою ковтнула шиплячу рідину. Їй було добре!
Хлопці сиділи біля неї на ліжку. Вони поклали голови на її плечі.
Орисі захотілося заснути, прямо тепер, біля цих двох велетнів.
Але це було заборонено Правилами.
– Перепрошую, Ваш час вичерпано! - пролунав металевий голос з динаміка, що висів на стіні.
© Олександра Шелковенко (Саша Шло)
У новорічну ніч
Мотря сумно подивилася на календар. Тридцять перше грудня. Ось і ще один рік позаду. А вона так і не втілила у життя свою мрію!
Мотря мріяла позбавитися волосся на розкішниці. Назавше... Є ж бо такі технології... Але лазер коштував дорого - починаючи від 300 доларів. Багато разів починала Мотря відкладати гроші. І щоразу, коли потрібна сума майже збиралася, ставалося щось непередбачене, що негайно вимагало грошей. І все доводилося починати з нуля.
Так вона й жила...
Мотря зазирнула попід подушку. 75 доларів! Скільки ж ще чекати?! Але вона вже знала відповідь. Все життя...
І так їй сумно стало! Так боляче!
Одягнулася Мотря якнайтепліше, та й вийшла на вулицю.
Було вже темно. Йшов сніг. Світили маленькі різнокольорові ліхтарики. Усі хатинки у селі були прикрашені до свята.
Але Мотрі не хотілося святкувати. Самотньо стояла вона під ліхтарем і думала про своє.
– Ой, мрієчко ти моя, мрія! - сумувала дівчина. - Не вдасться вже мені тебе здійснити! Заплакала Мотря.
Адже раптом... Гей! Чи то вітер у ясному полі віє? Чи то Дніпро великий шумить? Ні! Подивилася Мотря у небо - й очам своїм не повірила! Їде поміж зірками Дід Мороз на своїх санах! А поруч - Снігуронька. Керує Снігуронька оленями та й на Мотрю задивляється.
Раптом зупинилися сани. Опустилися вони до Мотриних ніг. Виходять Дід Мороз та Снігуронька до Мотрі.
– Здоровенькі були, дівчино ясно! - каже Дід. - Як тебе кличуть?
– Та це ж Мотря Кайдашенко, - каже йому Снігуронька. - Привіт, Мотрю!
– Вітаю і вас, любий Дідоньку Морозе та добра Снігуронько! - вклоняється Мотря.
– То ось воно як! - Дід Мороз радіє. - А чи була ти, Мотрю, чемною дівчиною?
Засоромилася Мотря, розчервонілася уся.
– Та була ж, була! - каже за неї Снігуронька. - Я її у чарівне дзеркальце бачила!
– То є дуже добре! - похвалив Мороз. - Ну то яке в тебе, Мотреньку, найзавітніше бажання?
Хотіла Мотря відповісти, але Снігуронька її випередила. Підбігла до Діда, та й шепоче йому щось на вухо. Подумав він.
– Ну, добре! - каже. - Адже це Новий Рік. А у Новий Рік здійснюються навіть найнеможливіші мрії. Ну, то роздягайся, Мотрю, та й сідай на моє сидіння.
Знов почервоніла Мотря.
– Але ж я змерзну, - сказала вона.
– Не бійся, - заспокоїла її Снігуронька. - Я тебе зігрію!
І вона поцілувала Мотрю у губи. І так тепло стало від того поцілунку. Аж гаряче! Відчула це Снігуронька, і почала її роздягати. Зняла з неї шубу, і шапку, і все інше...
Мотря стояла на снігу голою і босою, але холодно не було.
Снігуронька теж скинула з себе шубу. Тепер вона стояла поперед Мотрею зовсім голою. Їхні тіла зустрілися. Від Снігуроньки віяло приємною прохолодою.
– Яка ти тепла, - ніжно сказала Снігуронька і знов поцілувала Мотрю у губи.
Мотря насмілилася торкнутися її гарного тіла. Вона ніжно гладила нову подружку. Тонкі Мотрині пальці доторкнулися до Снігурчиної розкішниці. Розкішниця була без жодної волосинки!
– Ти теж це зробила? - не повірила Мотря.
– Тааак, - солодко промуркотіла Снігуронька, цілуючи її шию.
– Час вже починати! - проголосив Дід Мороз.
Не припиняючи поцілунків, Снігуронька посадила Мотрю у сани. Дід Мороз делікатно розвів її ноги. Він встав перед Мотрею на коліна і уважно подивився на її розкішницю.
– Яка вона в тебе гарна! - сказав Дід.
Він щось дістав зі свого великого червоного мішка.
– Що це? - злякалася Мотря.
– Це - чарівний епілятор. Він назавше очистить твою розкішницю від волосся.
– Ах! Нарешті моя мрія здійсниться!
– Здійсниииииться... - промуркотіла Снігуронька. Вона цілувала Мотрині груди. Її губи були ніжними, наче свіжий сніг.
Стоячи на колінах, Дід Мороз наблизив чарівний епілятор до Митриної розкішниці. Той зашумів. Мотря відчула приємні доторки до свого тіла. Вона аж затримтіла від насолоди. Хотіла подивитися на низ - що там робиться? Але не могла: Снігуронька обіймала її ніжно, але міцно. Вона не припиняла своїх солодких поцілунків.
– Ось і все! - оголосив Дід Мороз. - Жодної волосинки не залишилося! Але тепер треба згобити спеціальний чарівний масаж...
Він торкнувся розкішниці губами. Мотря відчула його прохолодний подих на своїх губках. Язик Діда Мороза жадібно відшукував її клітор.
Це було приємно, дуже приємно.
– Ааааххх!
Дід Мороз та Снігуронька водночас пестили її тіло. Тепла насолода сповнювала Мотрю. Вона знов застогнала... і втратила свідомість.
Мотря прокинулася у своєму ліжку. Був вже день. Годинник показував дванадцяту годину. Мотря подивилася навколо. Все було як завжди.
Невже це був лише сон? Але ні, не може бути!
Вона відкинула ковдру і зазирнула під трусики. Потім недовірливо помацала себе рукою.
Розкішниця була голою, зовсім-зовсім без волосся!
© Олександра Шелковенко (Саша Шло)
Писюн
Я пам'ятаю, як ти вперше показав мені свій писюн. Це було у першому класі. Ти переплутав туалети і зайшов до дівчачого. Інші дівчата позакривалися, хто чим, а я не встигла. І ти побачив мене...
Мені було соромно. Я не знала, що робити, і сказала: тепер твоя черга.
І тоді ти показав мені...
Пахло лавандою і жасміном - то був аромат духів нашої прибиральниці Ганни Богданівни. Дотепер цей запах асоціюється в мене з тобою.
Минуло тридцять років, але я не забула. Щоночі згадую той ранок, твій писюн і... тебе.
Вчора я зустріла тебе у тролейбусі. Ти майже не змінився - тільки підріс і почав лисіти.
Я запросила тебе до дому і пригостила зупою та чоколядою. Ти їв мовчки, з надхненням.
Потім приготувала для тебе чай з лаванди та жасміну. Ти випив.
Тоді насмілилася:
– Покажи мені свій писюн... як тоді...
Ти захитався. Потім рішуче підкорився.
Я відразу побачила зміни. За тридцять років твій писюн виріс, змужнів...
І ти терпляче чекав, поки я надивлюся на тебе.
А потім сказав: тепер твоя черга.
Я відвела тебе до туалету і показала все, що мала.
Ти дивився на мене сором'язливо і трохи налякано.
Раптом зізнався:
– Всі ці роки я думав лише про тебе.
Ми повернулися до кімнати, відкрили вино. І пили його, пили...
Зранку ти запропонував поцілувати мене. Я відмовилась і ти пішов на роботу.
А я залишилася.
Ну чому воно так у житті? Ось я - така гарна, така розумна, а щастя немає.
Зателефонувала подружці - в неї те саме. Зустрілися з нею, випили мартіні... І заплакали.
(c) Саша Шло
Кава з молоком
Коли я була маленькою, тато часто забирав мене з дитячого садочку. Ми разом гуляли у парку, а потім йшли до їдальні.
Це були найкращі моменти у моєму житті. Я сиділа поруч з татом. Він розповідав якусь історію, а я сиділа поруч і їла смачні пельмені, запиваючи їх кавою з молоком.
Цікаво: аж дотепер смак тої радянської кави асоціюється в мене з татом. "Кава" - то лише назва. За смаком це радше гаряче молоко. розведене водою. Щоправда, з легким кавовим присмаком. Дуже легким.
Можливо, це смішно. але навіть тепер, повз роки, ота бурда зі совкової їдальні здається мені найсмачнішим напоєм у світі. Може, через тата?
Він помер, коли мені було вісім років. З тих пір мені самотньо. Я люблю мою маму, попри всі наші щоденні сварки. Але це інше...