Ніщо не промовляло за те, що чоловік із чайником у руці, який разом з іншими чекав на автобус, щоб податися на південь, народився невдахою. Та й чому, зрештою, мало конче одному таланити, а іншому — ні? Однак чоловік із чайником у руці перепробував багато фахів, і в жодному йому не щастило. Попри свій ще далеко не похилий вік, чоловік встиг побувати і комівояжером, і агентом страхувального товариства, виступав навіть прилюдно як боксер, рекламуючи порошки для вітальності організму, і ніде йому не вдавалося затриматися довше, ніж на короткий час. І то не тому, що в нього раптом виявлявся неврівноважений характер, хоча він з усіма легко знаходив спільну мову й охоче робив іншим незначні, а інколи й вагомі послуги, а тому що завжди, коли того ніхто не очікував, внаслідок зовнішніх обставин на нього звалювалася якась халепа, яка незмінно вибивала його з колії.
Врешті хтось із останніх його працедавців, котрому шкода було послужливого чоловіка, порадив йому побудувати хату десь далеко на півдні, де саме почали селитися навіть такі перелітні птахи, як він, що не мали копійки за душею. Сам чоловік із чайником не потребував ні хати, ні жодних інших забезпечень, вірячи, що протягом дня щось для нього знайдеться, що втримає його при житті, а, якщо й ні, то якось воно однак буде. Але думка побудувати хату, — звісно, не для себе, а для жінки й дітей, яких йому завжди хотілося мати, дарма що обставини досі тому ставали на заваді, здалася йому не такою й кепською.
Щоправда, у чоловіка з чайником ніколи не водилося грошей, щоб придбати якусь посілість, однак хтось із його знайомих, яких йому не бракувало, почувши, що він невід того, аби нарешті десь осісти, усукав йому на виплату клаптик землі над гнилим каналом, і чоловік із чайником заходився розворушувати киркою кам’янистий ґрунті будувати те, що мало стати вперше в житті його посілістю, де він уже подумки бачив, як ходять його жінка й діти.
Власник, який збув чоловікові з чайником свій ґрунт, і сам не думав, що на тій землі можна взагалі щось збудувати, і, бувши з природи не злою, а лише трохи зажерливою людиною, особливо, коли йшлося про гроші, натякнув про це чоловікові з чайником, щоб згодом нe мати докорів сумління, коли вони вже згідно з усіма правилами підписали контракт. Але чоловік із чайником сказав, що то дрібниця і нехай той тим не журиться, бо людина на те й народжується, щоб долати труднощі, та що він якось собі вже дасть раду.
Чоловік із чайником аж сам здивувався, коли це пішло йому легше, ніж він очікував, ймовірно тому, що він перепробував подостатком різних фахів і навчився сам лагодити й споруджувати те, задля чого інші мусили наймати робітників. Отожневдовзі його невелика, однак не гірша від інших, оселя стояла вже під дахом, і чоловік вельми втішився, що йому нарешті поталанило вперше щось звершити у своєму житті і що тепер із почуттям сумлінно виконаного обов’язку він міг спокійно повернутися до великого міста.
А що чоловіка з чайником ще несло на крилах від нового почуття, що завдяки, нехай і зовсім випадковому, збігові обставин він таки спромігся довести щось розпочате до кінця, то він і вирішив, що належить до тих, які народжуються в сорочці, котрої досі не помічав, дивлячись не в той бік. І, ніби на підтвердження цього, він і справді, попри безробіття одразу влаштувався на працю, на якій, — чого теж досі з ним ніколи не траплялося, бо він не витримував і тижня на одному місці, — пробув аж півроку, поки надійшла осінь і серед навколишнього холоду й вітрів, щоїх, здавалося, звідусіль притягали до себе великоміські хмаросяги, чоловіка з чайником потягло на теплу рівнину на півдні, де в нього тепер була власна хата.
Щоправда, задля цього йому довелося кинути працю й розчарува ти працедавця, який тішився, що придбав надійну робочу силу, замість ледачі, яка воліла тільки отримувати гроші й не працювати, однак чоловік із чайником їхав на південь з легким серцем, тішачися, що в його кишені лежить ключ від власної домівки.
З цим самим легким і радісним почуттям чоловік встромив був і ключа в двері, що нагло посипалися на нього, тягнучи за собою стіни й стелю й перетворюючись на очах на порох, у якому він і задихнувся б, якби не відскочив убік, дивлячись, як його праця й майно обертається пилом.
Саме тоді чоловік із чайником і пригадав, що в тій місцевості водилися терміти, про яких мимохідь згадував той, хто продав йому землю над каналом, і які протягом його довгої відсутності й сточили хату, хоча проти термітів продавали якусь рідину й порошки, про що він просто забув, бо чому мали терміти сточити саме його хату, коли всі домівки навколо лишилися неушкоджені? Адже досі він жодному термітовіне ставав на дорозі, і, може, саме тому терміти й вибрали його хату, припускаючи, що він на них не погнівається.