Це припущення так вразило чоловіка, що він сів на камінь на тому місці, де ще мить тому височів гараж, в якому мало колись стояти його власне авто, і сидів доти, доки знявся сильний вітер, що здмухнув рештки пороху від домівки в канал. Тоді чоловік підвівся, а що його досі від хвилювання наче розбовтаний зір знову ввійшов у свою звичну форму, то він і постеріг: на місці його хати стоїть лише старий мідний чайник, що його чоловік колись випадково купив на якійсь великоміській тандиті й завжди носив із собою тому, що його спочатку ніде було поставити, а потім задля внутрішньої рівноваги, яку чоловік дещо занехаяв, побудувавши хату.
А що внутрішньої рівноваги чоловік потребував тепер як ніколи, то він стиснув дужку чайника в pyцi, чуючи приплив нової, довгоочікуваної сили, яка не лише підвела його на ноги, а й сповнила певністю, що для нього остаточно визрів час стати засновником нової релігії.