підспівує він собі стиха слова колядки.
«І як ото воно, сердешне, витримало під такий мороз у яслях! - дивується Гордій.- Сказано - святеє: і мороз не бере його...»
Підійшов до школи. У вікні в кватирі вчителя світиться... «Не спить іще,- думає він,- мабуть, сумненько одному на чужині...» Гордієві стало шкода молодого вчителя. «Ану, загляну, що там він робить, певне, десь книжечки свої читає. Двоє,- говорить сам собі Гордій, заглядаючи в шибку, в її маленький, незамурований краєчок.- Бач, щупинський учитель приїхав у гості... Що ж то вони собі роблять? Немовбито щось кушають...» - Гордій підводить до самої шибки старі, підсліпуваті очі.
«Охо-хо!..- зітхнув він.- Сухарики, сіроми, гризуть... І гість, і хазяїн... Оце так панська вечеря!..» Гордій одійшов од вікна, став на снігу серед стежки та й загадався. Потім ще раз зітхнув, повернувся і тихо, хитаючи головою, почовгав до своєї хати.
Незабаром дід Гордій стояв на порозі вчителевої кімнати з великим узлом у руці.
- Добрий вечір, з святим вечором будьте здорові! - вітав Гордій хлопців.- Вечерю вам приніс - не погордуйте.
Хлопці оторопіли. Гордій постановив вечерю на столі, а сам, хоч завше любив поговорити на ніч з учителем, тепер став казати на добраніч.
- Воно все рівно... за спасення душі...- бубонів він стиха, виходячи з кімнати.
1910
ВОВА
Молодий сільський учитель Антін Вова одягся в свій новенький костюмчик, глянув у маленьке дзеркальце, причесав свої патли-кучері й хотів йти з дому, далі сів коло столу й чогось загадався. Півроку, як учителює вже Вова, а й досі іде не познакомився з місцевою інтелігенцією, якої поблизу було немало. Давно хотів і збирався він зробити це, та все чогось не виходило так.
Таку вже мав Вова вдачу: походе по своїй самотній кімнаті, помарить, подумає, що йому неодмінно пора вже зійтися з освіченими тутешніми людьми, навіть одягнеться, щоб зараз йти до доктора, а вийде на вулицю - передумає та й поверне до урядника або до сільського адвоката Муляра.
«Піти познакомитись! - дорогою виправдував він себе в думці.- Так-то й познакомитися! Ну, як прийдеш до нього, а він: «Что скажете?» - або: «Чем могу служить?» - що йому сказати тоді? Та до того ж, може, він на цей час що робить або спочиває... Ні, нехай уже колись... якось... другим разом».
Од урядника повернеться смутний, незадоволений і знов довго ходить по своїй кімнаті, а то вийме свій зшиток-щоденник і стане вписувати в його свої смутні думи.
Тепер стояла справа так, щоб як-небудь викрутитись, щоб утекти зустрічі з інтелігенцією, Вові не можна було: сьогодні в народній чайній одбудеться перша народна читанка, і всі місцеві освічені люди мають там бути; він, Вова, повинен теж піти туди, бо він же - народний учитель. Навіть піп сьогодні стидив його, що таке діло робиться без участі сільського вчителя; він же обіцяв і познакомити Вову з учасниками просвітнього гуртка.
Хоч була вже година йти, та Вові чогось хотілося ще посидіти у своїй хаті коло маленької лампочки та помарити - як то воно все вийде, що він буде казати, що йому скажуть.
Рука його по звичці витягла з купи книжок вірного товариша - щоденника, з яким Вова привик завсіди радитися та розмовляти в самоті. Механічно перегортає листки, перебігає очима засіяні дрібним писанням сторінки.
«...Читаю у вільні часи, що попадеться під руку, а все не те,- стоїть в одному місці,- душа жива живого слова бажає, та де ж його почуєш? До того гуртка, що я познакомився, щось не лежить моє серце: горілка, карти, п’яне важке життя, брудні розмови, непристойні анекдоти, нападки на мужика-гадюку... Що я маю спільного з ними - я, молодий, жадаючий просвіти, всього прекрасного і чесного в житті?
Слухаєш іноді, як після чарки стануть вони розкривати один другому свої думки та виявляти темні свої діла - мороз ходе за спиною. Певне, й вони добре почувають, що чужий я їм, бо коли при мені розказують яку-небудь гидку історію, то скоса позирають на мене.
Сидю я між ними, слухаю п’яну розмову, лайку, а часом і бійку за картами, і помалу туга приступає до мого серця».
Помалу Вова вчитався і вже не міг одірватися, хоч було там йому все давно відоме, читане і перечитане.
«...Завтра - різдво...- читає він у другому місці,- свято велике, празник молодощів. До наших інтелігентів понаїжджало багато молоді: студентів, гімназистів, панянок; завтра будуть вони кататися гуртом, співати, вигадувати, а я завтра піду обідати до старого дяка...