- Ну, ну!..- нетерпляче підганяв він його.
Малинка розказував, як шанувала його дівчина горілкою.
- І ви випили?! - зірвавшись з місця, не своїм голосом закричав інспектор.
- Випив,- винувато одмовив той.
Інспектор дрібно забігав по кімнаті.
- Що ви наробили!.. Ви розумієте, що ви наробили? - розчервонівшись і хапаючись за голову, кричав інспектор.
Ви острамили себе, мене й усіх учителів. І де ви тільки жили на світі, де вас виховали такого! Ви ще й досі не розумієте? - спинився він перед здивованим і сконфуженим Малинкою.- Ви знаєте, за кого вона вас прийняла?
Інспектор скоренько пошарив у столі між паперами й витяг звідтіль якогось листа.
- Ось полюбуйтеся, що вона пише мені за вас! - пробігши очима скілько рядків, він став читати вголос: - «По крайней небрежности в его костюме, по манере держать себя, я не могла предположить в особе этого молодого человека нашего нового учителя. Принявши его за одного из тех опустившихся на дно особ, которые под видом бывших студентов, учителей и других интеллигентов попрошайничают по домам, я соответствующим образом приняла его, чему он, по-видимому, нисколько не удивился».
Далі попечителька писала, що тепер їй незручно зустрічатися з цим учителем, і прохала інспектора перевести його як можна далі з вишнівської школи.
- Ну, тепер зрозуміли? - звернувся інспектор до Малинки.
По тому, як зашарілося лице у Малинки й як закліпали його очі, можна було бачити, що він зрозумів.
- Тепер я мушу вас звідсіль перевести - розумієте: мушу! - казав інспектор.- Попечителька дає гроші на школу, має велику руку в земстві,- і я не можу не вволити її прохання.
Ну, та ви дуже не горюйте,- казав він трохи згодом.- Друга школа буде трохи гірша за цю, проте...
Інспектор глянув на простувате лице Малинки.
- Вам самим буде там спокійніше. Там і візитів вам не буде кому робити. Я сам трохи помилився, посилаючи вас у Вишнівку,- добавив він стиха,- сюди треба тертого хлопця, чистячка, щоб умів ладити з панами, а ця пані, до всього, ще й з дуринкою трохи...
Вийшовши од інспектора, Малинка спинився за брамою й, чухаючи потилицю, довго дивився на передки своїх черевиків.
ВОЛОШКИ
Глибоко увійшли в стіни маленькі вікна. Крізь мутні шибки тихою задумою пробивається синє боязке проміння, білою хусткою впало додолу й на стіл, на сивий килим. Із затінку над столом посхилялися сумні образи в сухих гвоздиках, у любистку та м’яті. На столі з-під рушника виглядає житній хліб, дерев’яна сільничка, а рядом з ними темніє пучок свіжих кучерявих польових волошок. Тихо в хаті. На полу коло напільного віконця спить мати. Коло печі під благенькою рядниною лежить на долівці дівчинка Устина.
Пізно вже, а їй не спиться. Вовтузиться, розкривається, тоненькі рученята за голову закидає, водить розплющеними очима по хатній прозорій темряві і щось вимарює собі. То соромливо всміхається, то мрійно зведе перед собою засмучені очі й шепоче щось губами. Відразу здерла з себе ряднину, проворненько схопилася й побігла до столу. Схилилася над волошками і стала квітку до квітки чепурненько складати в букет. Далі пішла до дверей, заторохтіла горщиками, водою заплюскотіла.
Мати на полу перестала сопти, підвела з подушки голову.
- Що ти там пораєшся? - промовила вона хрипко.
- Та нічого... спіть собі! - тихо одмовила дівчинка.
- Вечеряти вдруге збираєшся, чи що? - допитувалась мати.
- Та нічого - кажу ж вам! - нетерпляче заспокоювала її дівчинка.- Волошки поставила в воду, щоб не зів’яли до ранку,- сказала спокійно далі.
Мати позіхнула.
- Возиться з ними, немов справді з чим путнім. Спала б краще.
Устина мовчала.
- Що ж, хоч десять копійок дасть тобі за них? - ліниво спитала мати, протираючи рукою очі.
- А... одчепіться! - здвигнула плечем Устина.- Вам усе б тільки гроші та гроші!..
- А що ж - хіба ото даром стільки лазила та ячмінь толочила! Хоч він твій учитель, та за те ж йому гроші платять... Хай і він платить.
- Не ваше діло! - грубо одрізала дівчина.
- Ну, ну! Ти не дуже мені... а то будуть у помийниці твої волошки! - посварилася мати.
- Аякже...- спокійно одмовила Устина.
Мати замовкла, голосно позіхнула й повернулася до стіни. В хаті знову стихло. Устина принесла й виставила на вікні проти місяця глек з волошками, потім пішла й лягла. Поклавши щоку на долоню, вона боком дивилася на вікно.