— У тебе є гроші? — запитав він у дружини в суботу.
— Одинадцять песо, — відповіла вона. І зовсім лагідно: — Це гроші за квартиру.
— Я пропоную одну справу.
— Яку?
— Позич мені ці гроші.
— Треба заплатити за квартиру.
— Потім заплатиш.
Ана заперечливо похитала головою.
Дамасо взяв її за руку, не випускаючи з-за обіднього столу.
— Лише на кілька днів, — просив він, з удаваною ніжністю гладячи їй руку. — Ось продам кулі, буде в нас досить грошей.
Ана не погодилась. Того вечора Дамасо в кіно не знімав руки з її плеча, навіть коли в перерві розмовляв з друзями. Картину він дивився неуважно, уривками, а під кінець фільму зовсім утратив терпіння.
— Коли так, доведеться десь красти.
Ана змовчала.
— Вдарю по голові першого-ліпшого, — шепотів Дамасо, проштовхуючи її між людей до виходу. — Заберуть тоді в тюрму, як убивцю.
Ана силувано усміхнулась, але була непохитна. Вранці Дамасо одягався удавано швидко, з загрозливим виглядом. Тільки й процідив крізь зуби:
— Більше ти мене не побачиш.
Ана стрималась, хоч уся тремтіла.
— Дуже налякав, — гукнула вслід.
Цілісінький день він просидів у більярдному залі. Якась компанія грала в карти. З ранку і до обіду ще сходилися люди. Та було ясно, що заклад цей утратив свою привабливість. І лише надвечір, коли почався репортаж, у залі заюрмилися слухачі. Аж ось замкнули й салон, і Дамасо незчувся, як опинився на безлюдному майдані. Він брів по вулиці, рівнобіжній пристані, приваблений здалеку веселою музикою. На другому кінці вулиці була величезна танцювальна площадка, прикрашена вицвілими гірляндами з кольорового паперу. В глибині, на дерев’яному помості, грав оркестр. Дамасо примостився біля стойки. Музика скінчилася, і хлопчик, що грав на тарілках в оркестрі, збирав гроші серед тих, які щойно танцювали. Якась дівчина покинула свого партнера в центрі залу й підійшла до Дамасо.
— Як справи, Хорхе Негрете?
Дамасо запросив її сісти біля себе.
Напудрений бармен з гвоздикою за вухом запитав фальцетом:
— Що будете пити?
Дівчина питально глянула на Дамасо:
— Що будемо пити?
— Нічого.
— Я заплачу.
— Не в тім річ, — сказав Дамасо. — Я голодний.
— Шкода, — зітхнув бармен.
Вони пройшли до буфету. Дівчина була тендітна й видавалася зовсім молоденькою. Попоївши, Дамасо пішов слідом за дівчиною до її кімнати, що була десь у закутку подвір’я, коло стайні. На ліжку, сповите в строкате ганчір’я, лежало немовля. Дівчина взяла дерев’яний ящик, обережно переклала туди дитя й поставила ящик на підлогу.
— Його з’їдять там пацюки, — сказав Дамасо.
— Не з’їдять, — відповіла дівчина. Замість червоної сукні вона вдягла іншу, з глибоким вирізом.
— Хто його тато? — поцікавився Дамасо.
— Їй-богу, не пам’ятаю, — мовила. І вже від дверей: — Я миттю повернуся.
Дамасо почув, як клацнув замок. Лежачи на спині, одягнений, він палив цигарки й незчувся, як заснув. Коли прокинувся, кімната, сповнена звуками музики, видалась більшою. Дівчина роздягалася, стоячи напроти ліжка.
— Котра година?
— Скоро четверта, — відповів Дамасо. Дівчина лягла, уважно дивлячись на нього; розстібуючи ґудзики, вона відводила очі. Дамасо зрозумів, що вона багато випила. Потягнувся був гасити лампу.
— Нехай горить, — сказала вона. — Я хочу бачити твої очі.
На світанку в кімнату долинули звуки пробудженого села. Заплакало дитя. Дівчина взяла його в ліжко, погодувала груддю, мугикаючи якусь нудну пісню, поки те не заснуло. Дамасо не помітив, як десь біля сьомої години дівчина вийшла з хати і повернулася без дитяти.
— Люди йдуть до пристані, — сповістила вона.
Дамасо здалося, що цієї ночі він спав не більше години.
— Чого?
— Подивитись на негра, що вкрав більярдні кулі. Сьогодні його відвозять.
Дамасо запалив цигарку.
— Шкода його, — зітхнула дівчина.
— Чому шкода? Ніхто його не примушував бути злодієм.
Дівчина якусь хвилину міркувала, похиливши голову йому на груди, і зовсім тихо вимовила:
— Це був не він.
— Звідки ти знаєш?
— Тієї ночі, коли обікрали більярдну, негр був із Глорією і весь наступний день аж до ночі сидів у її кімнаті. Потім казали, ніби його схопили в кіно.
— Глорія може це засвідчити в поліції?
— Негр так і сказав. Але алькальд ходив до Глорії, перекинув у хаті все догори дном і заявив, що її посадять у тюрму як спільницю. Нарешті все улагодили за двадцять песо.
Дамасо встав близько восьмої години.
— Залишся, — сказала йому дівчина, — я зварю на обід курку.