Дамасо запалив ще одну цигарку і, розповідаючи, почував, що його серце звільняється від якогось темного осаду. Він знав і те, що дон Роке вирішив продати більярдний стіл. Стіл небагато чого вартий. Треба було б повністю міняти сукно, залатане строкатими квадратами. А відвідувачі салону, що вже й постаріли біля цього більярду, мали тепер розвагу — слухати радіорепортажі про бейсбольний чемпіонат.
— Взагалі, — мовив Дамасо, — в село я тепер іду без усякого задоволення.
— І зовсім не дотепно, — сказала Ана.
— На тому тижні буде останній матч, — зітхнув Дамасо.
— І це не найгірше. Найгірше — це негр.
Пригорнувшись до нього, як у давні часи, Ана відчувала, про що думав її чоловік. Зачекавши, поки він докурить цигарку, вона озвалась улесливим голосом:
— Дамасо!
— Що таке?
— Поверни їх.
Він запалив ще одну цигарку.
— Я думаю про це вже кілька днів, — сказав він. — Біда в тому, що це важко зробити.
Спочатку було вирішено покласти кулі десь на видноті. Проте Ана зауважила, що це не допомогло б негрові. Поліція могла б по-різному поставитись до знахідки й не випустити його на волю. Вона розуміла, що був тут і певний ризик, бо кулі могли потрапити до когось, хто привласнив би їх.
— Якщо вже братись, то не схибити, — казала вона.
Вони викопали кулі, Ана дбайливо обгорнула їх газетами і заховала згорток у скриню.
— Треба чекати нагоди, — вирішила вона.
Але минуло цілих два тижні, поки така нагода трапилась. У ніч на двадцяте серпня, через два місяці після пограбування, Дамасо зустрівся з доном Роке, що сидів за стойкою, відмахуючись пальмовою гілкою від комарів. Радіо було вимкнуте, що підкреслювало його самотність.
— А що я казав! — вихопилось у дона Роке, ніби його тішило здійснення найсумніших пророкувань. — Все йде чортзна-куди.
Дамасо кинув монету в автоматичний програвач, це мало бути найкрасномовнішим доказом його вірності. Та дон Роке, здавалося, не помітив цього. Тоді Дамасо підсунув стільця ближче й спробував утішати його, наводячи досить плутані арґументи, які хазяїн сприймав так само байдуже, недбало обмахуючись своєю гілкою.
— Нічого не вдієш, — казав він, — чемпіонат з бейсболу не може тривати вічно.
— Але можуть знайтися більярдні кулі.
— Вони не знайдуться.
— Та не проковтнув же їх той негр?
— Поліція шукала їх скрізь, — впевнено сказав дон Роке, — він їх викинув у річку.
— Може трапитись диво.
— То вже химери, синку, — сказав дон Роке. — Ти віриш у чудеса?
— Іноді, — сказав Дамасо.
Коли він вийшов із більярдної, кіно ще не скінчилось. Над нічним селом хрипів гучномовець, і вогники по хатах здавались чимось випадковим. Дамасо покрутився коло кінотеатру і пішов на танцювальний майданчик. Оркестр грав для одного замовника, що танцював з двома дамами одночасно. Всі інші тихо сиділи під стінкою. Це виглядало так, ніби вони чекають листа на пошті. Дамасо, сівши за столик, подав хазяїнові знак принести пиво. Пив прямо з пляшки, маленькими ковтками, стежачи крізь скло за чоловіком, який танцював з двома жінками. На зріст вони були вищі за нього. Опівночі з кінотеатру прийшло кілька чоловіків і жінок. Одна з них, знайома Дамасо, залишила товариство й сіла за його столик. Він і не глянув на неї. Випивши вже півдюжини пляшок, він пильно дивився на чоловіка. Той танцював тепер уже з трьома жінками, хоч і не звертав на них уваги, милуючись рухами власних ніг. Він був щасливий. Без сумніву, він був би щасливіший, якби мав ще й хвоста.
— Не подобається мені цей тип, — промовив Дамасо.
— То й не дивись на нього, — сказала дівчина, замовляючи вино.
На майданчик почали виходити пари, але той, що танцював з трьома жінками, ніби й не помічав їх. В якусь мить його очі зустрілися з очима Дамасо, і він почав танцювати ще запальніше, шкірячи в усмішці свої дрібні кролячі зуби. Дамасо витримав його погляд не зморгнувши, чоловік спохмурнів і повернувся до нього спиною.
— Вдає з себе найщасливішого, — пробурчав Дамасо.
— Він дуже веселий, — озвалась дівчина, — щоразу, приходячи в село, він замовляє музику.
Дамасо повернувся до неї.
— Тоді йди з ним, де є троє, буде місце й четвертій.
Вона промовчала й почала дивитись на танці, п’ючи маленькими ковтками вино.
Заграли новий танець. Наприкінці його Дамасо почорнів, як хмара.
— Страшенно хочу їсти, — казала дівчина, тягнучи його до стойки, — й ти теж мусиш попоїсти.
Чоловік, що танцював з трьома жінками, саме проходив повз них.
— Гей! — гукнув йому Дамасо.
Чоловік посміхнувся до нього, але не зупинився. Дамасо вирвав свою руку з рук дівчини й перегородив йому дорогу.