Жінка холодно зиркнула на нього.
— Та невже? Оце відкриття, Хосе! Невже гадаєш, що я лишилася б з тобою і за мільйон песо?
— Я не про це, королево, — зніяковів Хосе. — А все ж не інакше, як тобі зашкодив обід.
— Я тому сказала тобі, — мовила жінка, і голос її трохи потеплів, — що жодна жінка не витримала б такого, як ти, й за мільйон песо.
Хосе почервонів. Відвернувся від жінки й заходився витирати пляшки в шафці. Невдовзі озвався, не повертаючи голови:
— Ти сьогодні нестерпна, королево. Мабуть, краще з’їж біфштекс та йди спати.
— Я не голодна, — відказала жінка. Вона знову перевела погляд на вулицю, на невиразні постаті перехожих у вечірніх сутінках.
У ресторані запала трохи дивна тиша, переривана іноді шарудінням Хосе біля шафки. Раптом жінка заговорила стишеним, ніжним, незвичним голосом:
— Ти справді мене кохаєш, Пепільйо[1]?
— Справді, — сухо кинув Хосе, не дивлячись на неї.
— Навіть попри те, що я сказала? — допитувалась жінка.
— А що ти мені сказала? — Хосе не змінив ні голосу, ні пози.
— Щодо мільйона, — нагадала жінка.
— Я вже й забув про те.
— То ти мене кохаєш? — перепитала жінка.
— Кохаю, — відповів Хосе.
Запала мовчанка. Хосе все ще порпався у шафці й не дивився на жінку. А вона видихнула струмінь диму, сперлася грудьми на стойку і лукаво прикусила кінчик язика.
— Навіть якщо я не прийму тебе?
— Я так кохаю тебе, що й не ліг би з тобою, — мовив він. Тоді попростував туди, де сиділа жінка. Зупинився перед нею, сперся дужими руками на стойку і пильно глянув їй в очі: — Я так тебе кохаю, що ладен порішити кожного, хто йде з тобою.
Спершу жінка ніби розгубилась, а тоді уважно, якось аж знервовано й насмішкувато водночас поглянула на чоловіка. Зніяковіло помовчала, а тоді вибухнула сміхом:
— Ти ревнуєш, Хосе? Як чудово, що ти ревнуєш!
Хосе знову почервонів і з щирою ніяковістю, мов дитина, яка розкрила свою таємницю, сказав:
— Сьогодні ти така нетямка, королево. — І несамохіть витер ганчіркою рота: — Кепське життя твоє дається взнаки.
Жінка спохмурніла.
— Виходить, ні, — скрушно зітхнула вона. І знову глянула на нього з дивним блиском в очах, засмучена і зухвала. — Значить, не ревнуєш.
— До певної міри, — сказав Хосе. — Але не настільки, як ти б хотіла. — Він послабив комірець і витер ганчіркою шию.
— Як це розуміти? — поцікавилась жінка.
— Просто я так кохаю тебе, що мені не до вподоби твої витівки, — пояснив Хосе.
— Які витівки?
— Що ти щодня ідеш з іншим чоловіком.
— Невже ти вбив би його, аби він не йшов зі мною? — спитала жінка.
— Аби не йшов — ні, — уточнив Хосе. — Я міг би вбити його, коли він іде з тобою.
— Це одне й те саме, — підсумувала жінка.
Розмова набула лоскотливого напруження. Жінка розмовляла тихо, ніжно, чарівливо. Обличчя її майже торкалося великого й доброго обличчя чоловіка, який аж застиг, заворожений її словами.
— Але це правда, — мовив Хосе.
— Отже, — жінка простягла руку, щоб погладити його товсту руку, а другою кинула недопалок, — отже, ти здатен убити людину?
— За те, що я тобі сказав, — здатен, — визнав Хосе. Голос його бринів майже розпачливо.
— Який жах, Хосе! Який жах! — вигукувала вона, сміючись. — Хосе вбиває людину. Хто б подумав, що в цьому товстуні й тюхтії, який задарма щодня готує мені біфштекс, який розважає мене, поки я знайду собі клієнта, ховається вбивця! Який жах, Хосе! Мені страшно!
— Ти п’яна, дурненька, — мовив він. — Іди поспи. Тому, певно, тобі і їсти не хочеться.
Та жінка раптом урвала сміх і знову споважніла, спершись на стойку. Бачила, що він одійшов. Відчинив холодильник і знову зачинив, нічого не взявши. Бачила, як він попростував до протилежного кінця стойки. Бачила, як натирає до блиску і так блискуче скло. І вона знову заговорила ніжно і лагідно, як і тоді, коли питала: «Ти справді мене кохаєш, Пепільйо?»
— Хосе! — погукала вона.
Він не озвався і не глянув на неї.
— Хосе!!!
— Йди спати, — порадив Хосе. — Але спершу прийми ванну, щоб пройшов хміль.
— Справді, Хосе, я не п’яна, — запевнила жінка.
— Тоді ти грубіянка, — визначив Хосе.
— Іди сюди, мені треба поговорити, — покликала вона його. Чоловік непевно ступив до неї, вірячи й не вірячи їй. — Підійди ближче!
Чоловік зупинився перед жінкою. Вона подалася вперед і занурила пальці в його чуприну, стиснула їх водночас міцно і ніжно.
— Повтори, що казав спочатку! — звеліла вона.
— Що? — не зрозумів Хосе. Із зігнутою головою він силкувався глянути на неї.