Отож вони влаштували йому найбучніший похорон, який тільки могли запропонувати потонулому чужинцеві. Жінки, що пішли по квіти до сусідніх селищ, повернулися з іншими: ті не йняли віри їхнім розповідям, та, побачивши мерця, самі йшли по квіти, приносили їх ще й ще, і назбиралося стільки людей, стільки квітів, що яблуку ніде було впасти. В останню мить їм стало шкода повертати його морю сиротою і вони обрали небіжчикові батька й матір з-поміж найдостойніших, а решта зробилася йому братами та сестрами, дядьками та тітками, а також братами та сестрами в перших — завдяки потопельникові всі жителі селища врешті-решт породичалися між собою. Деякі моряки, зачувши здалеку плач, збилися з курсу, а про одного відомо, що він звелів прив'язати себе до щогли, згадавши давній міт про сирен. Поки тривала суперечка, кому випаде честь нести його на плечах крутосхилом, чоловіки й жінки вперше усвідомили, які безрадісні у них вулиці, безживні подвір'я, вбогі мрії порівняно з величчю й красою потопельника. Вони жбурнули його у воду, не почепивши якоря, щоб він міг повернутися будь-коли, якщо схоче, і всі завмерли на мить, яка здалася їм вічністю, поки тіло падало у безодню. Навіть не глянувши одне на одного, вони зрозуміли, що їм когось не вистачає і що це відчуття вже ніколи їх не покине. А проте знали, що відтепер усе переінакшиться, двері їхніх осель будуть ширшими, стелі — вищими, підлоги — міцнішими, аби спомин про Естебана міг ходити де завгодно, не наштовхуючись на одвірки, і ніхто більше не насмілиться бурчати: "Ото помер здоровань, помер бовдур, який жаль, помер недоумкуватий красень", і вони пофарбують фасади своїх будинків у веселі кольори, щоб увічнити пам'ять Естебана, і, не розгинаючи спини, вириють серед каміння рівчаки для струмків і посадять квіти на скелях, аби в майбутньому пасажири великих пароплавів прокидалися вдосвіта від духмяних пахощів прибережних садів, а капітан сходив з містка у парадному мундирі, зі своєю астролябією, зі своєю Полярною зіркою та безліччю бойових нагород на грудях і, вказавши рукою в бік трояндового мису на карібському видноколі, повторював чотирнадцятьма мовами: "Погляньте туди, де вітер тепер такий лагідний, що вкладається спати під ліжками, а сонце так сяє, що соняшники не знають, куди повертати голівки, погляньте туди — це селище Естебана".
Переклав з еспанської Сергій Борщевський.
Журнал "Сучасність" №7-8(363-364) 1991 р.
Щасливої дороги, сеньйоре президенте!
Він сидів самотній у парку під жовтим листям, спираючись обома руками на срібний набалдашник палиці; дивився на запорошених лебедів і думав про смерть. Коли він уперше приїхав у Женеву, це озеро було спокійним та прозорим, довірливі чайки підходили та їли з рук у людей, а продажні жінки, схожі на примари, у своїх серпанкових сукнях з оборками та з шовковими парасольками в руках, походжали парком. Тепер єдиною жінкою на безлюдній пристані була продавщиця квітів, і йому було важко повірити, що час зруйнував не тільки його життя, а й цілий світ.
Він почувався ще одним незнайомцем у цьому місті визначних незнайомців. На ньому добре сиділи темно-синій у білу смужку костюм, з-під якого виднілася парчова камізелька, та капелюх, що його носять чиновники-пенсіонери. В нього були мушкетерські вуса, темне густе волосся з романтичними кучерями, руки арфіста з перснем удівця на лівому підмізинному пальці та веселі очі. Єдине, що вказувало на стан його здоров’я, була зів’яла шкіра. Та в сімдесят три роки навіть це не позбавляло його притаманної йому елеґантності. Того ранку він почував себе вільним від усякого марнолюбства. Роки слави та влади безповоротно залишались позаду, а попереду були лише роки чекання смерті.
Він повернувся до Женеви після двох світових воєн, щоб з’ясувати причину болю, якої лікарі на Мартиніці не змогли йому назвати. Він розраховував залишитися тут на два тижні, та минуло вже півтора місяця виснажливих аналізів та неясних результатів, а кінця все ще не було видно. Причину болю шукали в печінці, в нирках, у підшлунковій залозі, в простаті, але нічого ніде не знайшли. Так тривало до того прикрого четверга, коли найменш знаменитий лікар із тих багатьох, що його оглядали, призначив йому зустріч у відділенні невралгії о дев’ятій ранку.