Я тебе ніколи не любила. Чому по роках ти став мені дорогим? Чи не тому, що розчарувалася в тих, кого любила?
— Волієте розум чи вроду у жінки? — спитали сучасного чоловіка.
— Коктейль з одного й другого, — відповів той.
— Кримінальний кодекс писаний не для мене, — сказала чесна людина. Злодій подумав те саме.
Чому вважаєте, що я — жінка-одиначка, яку не сподобав собі жодний мужчина? Це ж не так. Я не одиначка, не вдова, не розлучена й не покинута. Я — просто чекаю свого вибраного.
Задовго чекаю, кажете?
Ой, які ж бо ви: та хіба воно так легко відшукати в цьому метушливому багатотисячному місті?
Звичайно, я, можливо, давно поникла б духом, якби не свідомість, що мій коханий так само чекає мене.
Хіба вам нічого не говорить та обставина, що він і досі не жонатий? Він, як і я, не втрачає надії, що наші стежки кінець кінцем зійдуться.
Так часто марю: ось зараз відізветься дзвінок, я відкрию двері й онімію від радості. А мій коханий, не дивуючись, не випитуючи ні про що, звичним рухом поставить валізки на підлогу і скаже просто:
— Ось я прийшов.
І зразу буде ясно: він з цієї хати нікуди більше не піде, бо — сталося те, що не могло не статися.
І так, як бачите, обоє ми роками чекаємо на цю благословенну хвилину.
Часто ввечері, готуючись до сну, розраджую свого коханого:
«Не журися, єдиний, що сьогодні не поталанило нам. Потішимо себе тим, що завтра ще не займаний день перед нами».
А він у свою чергу розважає мене:
«Про мене не турбуйся, єдина. Я впертий, аби ти тільки не втратила віри. А навіть коли б недобра доля не дала нам зустрітися, то хіба ми і без того все своє свідоме життя не належали одне одному, хіба і без того не була ти мені дружиною, а я тобі чоловіком?»
І тому ви помиляєтесь, коли думаєте, що я — жінка-одиначка, яку не сподобав собі жодний мужчина. А просто-напросто чекаю свого коханого. Свого обранця, коли хочете знати.
Влітку подивляємо живописний колір дерева, взимку — його графічну чіткість.
— Не знаєш, як поводитися на аудієнції у високої особи?
— Порадься власної гідності.
Класики деколи нагадують старого діда в родині. До його голосу прислухаються не так з пошани до глибини його думки, як з пошани до його віку.
Аби втратити віру до людини, не потрібно, щоб вона двічі обдурила вас.
«Мій мені не милий, але при мені не бий», — казала жінка до коханця, що брався критикувати її чоловіка.
Щоб здобути ім'я, потрібно довгої дороги зусиль. Щоб втратити його — вистачить одного необачного кроку.
Мірилом твоєї культурності є твоє ставлення, але не до начальника, а до підлеглого.
— Коли б ти знала, як люблю тебе дуже, — сказав юнак до своєї коханої.
Дівчатко замислилося: «Невже він не розуміє, що слово «люблю» не знає степенування, так само як «смерть».
— Не говоріть про себе: «Я стара дурепа», бо у нашому віці такі слова мають велику сугестивну силу.
Послухала, а згодом і сама повірила, що вона ще ані така стара, ані така дурепа, як їй здавалося.
— Чого ж ви трудитеся самі біля кухні? Чи не зручніше купити готове печиво? — спитала сусідка художницю.
— Звичайно, але… моїм думкам теж належиться відпочинок.
— Виходить, синку, що у всіх твоїх невдачах «винна» я, мати. Хто ж тобі буде громовідводом, коли підеш од мене?
— А я оженюся, мамо.
— Що дає насолоду: одержувати подарунки чи робити їх?
— Для витончених натур — друге.
— Як я хотіло б бодай на старість мати постійну квартиру! — сказало серце донжуана.
Аби благословенства і прокльони віруючих здійснювалися, треба, либонь, візи самого бога. А оскільки перед його кабінетом мусить бути велика черга, тому одне й друге не досягає нас, безвірків.
— Краще бути молодим і здоровим, ніж старим й хворим.