— Ой, — шепнула кохана письменника з сльозинкою на віях, — я завжди говорила, що ти — геній.
Галасувати про свої почуття до коханої особи вважається поганим тоном. Чому дозволяємо собі цю нетактовність щодо народу?
Менше часу займе у нас відписати листа, ніж думати про нього — невідписаного.
Яка мова може бути про прощення, коли немає каяття?
Не хочу займатись психоанатомією своїх друзів. Для мене вистачає, що вони видаються мені щирими.
— Ви можете вирізати боляка під бинтом? — спитав письменник хірурга.
— Дурниці! А чому це вас цікавить?
— Бо я теж не можу втяти тієї штуки, а деякі критики вимагають її від мене.
— Вас обізвали «ненормальною» і ви не ображаєтесь?
— І не думаю. Моя ненормальність не нижче, а вище риски.
Настає пора в людському житті, коли батьки міняються ролями з дітьми: підопічні стають опікунами. Різниця тільки в тому, що у першому варіанті опікуни проявляють куди більше серця і терпеливості.
— Дріб'язкова причина? Надто бурхлива реакція? Навіщо ви це говорите мені, докторе? Ви скажіть це моїм нервам!
В молодості любов може обійтися і без взаємності: її запасу вистачає на двох.
— Я фаталіст, — сказав ледар. — Що має бути, те й станеться.
— Воно вже сталося, — вставив до слова двірник, вручаючи йому повідомлення про виклик на товариський суд.
— Я не мала дітей, а ви їх мали, — злостиво сказала незаміжня сусідка до самотньої матері, — а тепер, на старість, ми обидві однакові.
— Так, але я бодай мала коротку радість, коли мої діти малими були при мені, а ви й того не знали.
— Правда ваша. Але не зазнавши материнських радощів, я не скуштувала й гіркоти розчарування.
— Що ж, — відповіла покинута мати, — тоді доля не обійшла жодну з нас.
— Недобрий, чому ти не писав мені?
— Пробач, але я боявся образити наше кохання. Те, що уклалося б на папір, — бліда тінь того, що почувало моє серце.
— Чоловіка добре мати хоч би тому, — сказала новоспечена молодичка, — що вже не треба промишляти, як дістати б його.
— Чого ж ви так боляче реагуєте на жарт про вашу мову? — спитав мене один космополіт.
— А як би ви реагували, коли б у вашій присутності образили вашу матір? — відповіла я питанням на питання, не маючи певності, чи в нього взагалі була коли-небудь мати.
Хвалитися комфортабельною ванною у квартирі — це не так брак культури, як прикрий пережиток минулого.
Коли б ми так прощали гріхи своїм ближнім, як самим собі, то ми давно втратили б пошану у своїм колективі як люди абсолютно безпринципні.
Перша книга — одноразова, а не постійна перепустка в літературу.
— Не знаєте, які найкращі ліки проти старості?
— Знаю. Ігнорування її!
Стрункість думки в якійсь мірі залежить і від справності авторучки.
«Усі ми тільки люди». Ач які хитрі! А боротьба за якість?
Єдина чеснота, якою не можна похвалитися, це — скромність.
— Усе життя виправляючи чужі думки, кінець кінцем можна викривити і свої власні, — сказав редактор, ідучи на пенсію.
— Бабусю, ви замолоду мали багато поклонників? — спитала лукаво внучка, не даючи віри, що хто-небудь міг любити цю негарну, вицвілу жінку.
— Подаруй мені, кохана, своє фото.
— А навіщо? Коли ти кохатимеш мене, то мертвий папірець не заступить мене живої. Коли ж розлюбиш, то мертвий папірець не воскресить мене у твоєму серці.
Пишучи любовного листа, завжди май на увазі й ту… третю особу, яка може прочитати його.
Не смійтеся, коли людина глузує з себе. Це не з надміру веселощів.