— Бог з вами, Георгію, я воліла б на вашому весіллі випити.
— Гай, гай, Дарцю, минувся наш шабас. Ми з вами вже з ярмарку вертаємося. Нам уже ближче до обіду, як до весільного столу. А ви скажіть мені, ні, без жарту: який вельможа, який багач, який голова колгоспу, скажім по-теперішньому, який міністр був на своїм обіді? А я буду, і буду пити до вас і до кума Штефана.
— Чекайте, Георгію, а за що ми будемо пити на обіді з живим небіжчиком?
— Ви не знаєте за що? Та за здибання на тому світі, моя злота сусідко!
Нічого мені так не жаль з моєї молодості, як того, що вже ніколи не зможу одіти рожевого плаття з букетом ромашок на рамені.
Не гудьте за життя і не хваліть по смерті.
Сьогодні єресь — завтра правда. Сьогодні істина, завтра — єресь. Якщо, чоловіче, збагнеш цю діалектику, буде тобі добре і довго проживеш на землі. Амінь.
Лікар приписав мені приємні емоції, а ти силкуєш мене ковтати полівітаміни, яких я терпіти не можу.
Легко запалюєшся і коротко гориш, зате як часто! Ні, ні, це не про тебе, а коробку сірників!
Хатини, дитини, тишини — треба жінці на цій планеті. Все інше — функції цих понять.
Кохання — ялинка, обвішана цяцьками ілюзій закоханих.
Не пам'ятаю вже точно, коли, хто і де прищепив мені того віруса. Знаю тільки одне: любов до України вмре в мені з останнім моїм подихом.
Схід сонця в горах.
Схід сонця над морем.
Схід сонця у степу.
Прекрасні кольористичні картини.
А ви, будь ласка, ще подивіться надосвітку сніжок у пастелевих синювато-лілових кольорах.
І що з того, дівчинко, що очі в тебе «під японочку», коли душа в тебе «під космополіточку».
Боягуз — це той, що боїться за свою гузицю. В переносному значенні — за крісло, на якому сидить.
Напиши або приснися мені, — як тобі зручніше, як тобі безпечніше.
Вітре-вітроньку, люди люблять тебе за твою слабкість і ненавидять за твою силу. А ти все ж таки чоловічого роду. Як же ж бути тоді?
Талан без таланту може обійтись, але талантові без талану незвичайно важко.
Байдужість — один з видів психічної ракової хвороби, до речі, досить заразливої. Симптоматичне питання враженого інфекцією: «А яка різниця?»
— Ти гарна мама.
Мовчу навмисне.
— Ти дуже гарна мама.
Далі мовчу.
— Ти найкраща мама з усіх мамів на світі!
Голос дитини підвищується до межі, за якою вже сльози.
— Добре, сину, добре. А тепер скажи мені, чому твоя мама найкраща з усіх мамів на світі…
Хлопчик розгублюється. Він ще не знає, що не буває емоції без причини, але вже знає, що, коли питають, треба відповідати.
— Бо ти маєш червоний ніс…
— Не їж, синочку, стільки цукру. Будуть зубки боліти.
— А ти, мамо, йому скажи, хай не буде солодкий.
Піддалися нищівному впливові часу кленові мости, дубом вимощені, чи камінням вибрукувані, ачи смолою залляті дороги, навіть ріки змінили свої русла, і лише польові стежки ті самі, що були в роки мого дитинства.
Затоптані тисячами-тисячами босих ніг незліченних поколінь, вони не розпилюються у суховії, не розмокають у сльоти.
Вони — незнищимі.
Не коліть їх «шпильками» і не тавруйте фабричним знаком каучукової підошви. Зніміть взуття і підіть ними босо.
Ви ж вступаєте у храм свого дитинства.
Мамо, мамо! Чим ближче до кінця моєї дороги, тим потрібніша ти мені. Чи не могла б ти вивести мене безболісно з життя так, як колись, тримаючи за ручку, вводила в нього?
— Що це ви, друже? З романів переключились на мініатюри?
— А так! Думаю, з меншою ношею легше буде проштовхнутися у безсмертя.