Як закінчила, зал здригнувся від оплесків. Ні, не тому, що Ольга так гарно промовила до людей. Вона в дійсності промовляла погано. Запиналась на кожному слові і треба не треба тикала всюди оте своє «можна сказати». Всі плескали, аж долоні їм пашіли, бо кожний відчував, що говорила Ольга гаряче, від щирого серця.
Незважаючи на бурю оплесків, Ольга зійшла з трибуни з досадою на себе. Перш за все дівчині дошкуляло те, що допіру слова Гнатюкової зняли їй полуду з очей. Чому вона сама, своїм розумом, не дійшла до того? Прикро їй було і за те, що вона так незграбно виступила. Не знала вона також, чи радіти, чи робити собі докори за те, що не призналася перед зборами про задумане.
Що краще: чи зобов'язатися заздалегідь і додержати слова, чи, не розголошуючи, зробити людям несподіванку?..
О, цього вже дійсно Ольга не знала, і це теж лягло їй каменем на серце.
Згодом, уже сидячи в залі, дівчина поволі стала очунювати.
Еге ж, не зовсім пощастило їй на цих зборах, але що з того? Стеля не впала їй на голову від того, і вона ж сказала щось справді важливе.
Та все це кінець кінцем дрібниці. Дівчину щось аж підносило від внутрішнього, глибоко захованого дзвінкого задоволення. Адже вона сказала щось таке, чого досі ніхто ще до неї з наших колгоспників не сказав.
Хіба неправда?
Але це ще не все. Недалекий час, коли всі оті, що чули Ольгу сьогодні в театрі, прочитають ще і в газеті, який дарунок готує вона державі. А що буде так, це певне, як те, що по суботі наступає неділя.
Такого вже вона роду чубатого дівка, що і честь любить, але й слова дотримати вміє.
1948
ТИ МЕНЕ НЕ ЛЮБИВ
Мені вже двадцять шість років, я інженер-електрик на кораблі далекого плавання, нежонатий і вже чотири роки нещасливо закоханий. Ні, ні, прошу не перебивати. Бачите, трагедія моя в тому, що сам покинув дівчину, за якою тепер сходжу з розуму. Еге ж, три роки тому був я щасливий, закоханий і мав одружитись. І в той день, коли ми мали призначити термін нашого шлюбу, я відмовився від своєї коханої. Але не буду забігати наперед. Я був тоді студентом п'ятого курсу політехнічного інституту, вона вчилася на четвертому курсі театрального. Познайомились ми зовсім просто: на одному студентському вечорі попросив я її до танцю, потім провів додому — і з того вечора вибирав дороги, якими вона ходила.
Це була дівчина… Ні, ви не думайте, що закоханість зробила мене сліпим. Відколи ми розлучились, я міг десять разів протверезитись і прозріти, проте я до сьогоднішнього дня залишаюся при своєму. Це була дівчина, якій рівної я не зустрічав досі.
Коли йдеться про її зовнішність, то я мушу сказати, що її врода не зразу впадала в вічі. Вона була гарна тією гармонійною, тонкою красою, що потребувала свого знавця. Не всім подобаються малі на зріст, тендітні, з блідим обличчям дівчата.
Я й сьогодні не можу сказати, що в неї були якісь особливі очі, хода, усмішка, руки. Вона здавалася такою, як і всі, доки не заговорить. Тоді її трохи скісні сірі очі спалахували фосфоричними вогниками, алебастрово-бліде лице світилося такою виразистою мімічною грою, що її можна було легко зрозуміти без особливих зусиль з її боку. До того ж вона завжди горіла якимись щораз новими творчими ідеями. Треба додати ще, що вона готувалася на режисера-постановника, навіть, здається, підробляла трохи режисурою по робітничих клубах. Одне слово, я, хлопчисько з технічним, так би мовити, ухилом, весь закрутився в орбіті її творчих фантазій. По-первісному дика, чиста, по-дитячому правдива, вся сповнена радістю від самого процесу буття, вона нагадувала молоду рись.
Мені залишалося всього кілька місяців до диплома, і я часто думав про те, що з такою подругою життя моє завжди буде цікавим, радісним.
Правда, ми не говорили ніколи про одруження, але це розумілося само собою. Хочу сказати, що ми не потребували домовлятись про такі справи, і в цьому була особлива краса. Проте ми мали виконати таку формальність, як запис у загсі, і треба було призначити день для цієї процедури. Моя дівчина вважала, що з цього приводу не варт здіймати шуму. От, як стоїмо, так і підемо, зареєструємося, а звідтіль — зразу на пляж.
— Чудово, — як завжди, не заперечив я їй. — Але я хотів би про наш намір повідомити наших батьків. В мене мама, як знаєш, а в тебе… — І щойно тепер до мене дійшло, що так був зачарований самою її істотою, що навіть не поцікавився, хто її батьки. З мене, видно, було досить, що вони подарували мені таке чудове створіння, яким була моя рись.
— А в мене нема батьків, — сказала на те і при тому так якось подивилася на мене, що мені аж ніяково стало.