— Так. Ви розумієте…
— Дійсно, розмови за стіною дуже чутно і це не може не заважати.
— Згодна.
Жінка, схоже, мислить адекватно. Зазвичай люди, окрім себе, нічого не бачать.
— І заснути, за таких обставин, дуже важко.
— Саме так.
— Я вважаю: в певному віці чоловік і жінка починають зустрічатись, і чинять так, як вважають за потрібне — тут нема нічого поганого. Але, при цьому, необхідно поважати й інших людей.
— Так, повністю з вами згодна. Тому я би хотіла запропонувати, з обох сторін стіни зробити звукоізоляцію. Можливо, таким чином, ми не будемо заважати одне одному.
— Я також про це думав! Дуже радий, що ви це запропонували.
— От добре, що ми можемо порозумітися.
Жінка звернулась до сяючого від радощів чоловіка.
— Отже тепер про спокійний сон можна не турбуватись. А можна вас запитати.
— О, прошу, прошу.
— А хто та жінка, з якою ви ведете розмови до пізньої ночі?
Перекладено за виданням: Shiniti Hoshi. Goiraino ken. — Japan, w: st=«on» Tokyo: Shinkyoshya, 1980.
© Дмитро Москальов, переклад, 2007.
Дещо нове про Шерлока Холмса
— Ви, як завжди, вчасно, Уотсоне! — мовив Холмс безбарвним голосом, коли я знічев’я завітав до нього в контору. Замість привітання я поцікавився:
— Чого це ви такі похмурі?
— Та бачите, мої фінансові справи останнім часом дещо погіршились. До речі, не позичите дещицю, якщо маєте?
Я скрушно махну рукою:
— Де там! У самого вітер у кишенях. Та й не звик я з’являтися сюди при грошах. От коли їх нема, зазирнути до вас — найкращий рятунок від нудьги. І сьогоднішні відвідини — не виняток. От тобі й маєш! Вам, здається, зрадила ваша славетна логіка!
— Що за… — згукнув був Холмс, але урвав і тільки глибше вгруз у крісло, похню плено й відчайдушно запалахкотівши люлькою. Вигляд він при цьому мав досить ку медний. Незле б зробити про нього комікс. Видавництво «Шпинат», гадаю, не відмовилося б.
За дверима почулися кроки. Холмс підхопився на рівні й, не випускаючи люльки з рота, жваво відзначив:
— Ага, пахне грубою рибою! Певен, що не помиляюсь!
— Звідки така певність?
— Кроки то наближаються до дверей, то віддаляються. Отже, відвідувач вагається: ввійти, чи ні. Та й хода виказує, що в нього катма грошей. Бо в кого гаманець повний, той ступає поважно. Не те, що наш нерішучий гість.
— Справді, міркування цілком логічні. Але якщо відвідувач без грошей, яка ж це «груба риба»?
— Не сумнівайтеся, Уотсоне! Багатії скнаристі. І не полюбляють розлучатися з грішми. А в злидаря слабинка: в нього тільки й думки, що про гроші, він прагне легкої наживи. Граючи на цьому, можна робити з ним, що заманеться.
— Слушно. Ваша логіка бездоганна, як завжди!
— Я сам займуся ввідвідувачем. А ви, будь ласка, втримайтеся від зайвих зауважень. Ось і він!
У двері постукали, й на порозі постав молодик — у ньому відразу вгадувався зубожілий аристократ. Атож, логіка Холмса справді бездоганна! Гість нерішуче почав:
— Чи тут контора славетного містера Шерлока Холмса?
— Ви не помилились. Холмс — це я. Проте мою славетність нехай оцінять прийдешні покоління.
— У мене до вас прохання…
— Будь ласка! Я саме вільний. І ладен віддатися важкій задачі й прислужитися вам.
— Не знаю, як почати… Я — Джон Клей, останній нащадок шляхетного роду. Але я… захряс у боргах. І не знаю, як уберегти свої добре ім’я. Тож вирішив удатися до людини такого виняткового розуму…
— Як сумно було чути таке!
Холмс позирнув на мене й незворушно відповів:
— Зараз важко не тільки вам. Певно, в цьому винний уряд. Але я вам співчуваю. Бо розумію, як це нестерпно.
— Благаю вас, благаю, порадьте, що робити?!
Холмс усміхнувся й сказав відверто:
— Вам лишається одне: вкрасти гроші!
— Що? Вкрасти? А власне, чому б і ні? Якби я був простого роду, міг би найнятися, скажімо, в Тауер прибиральником. Але аристократу не личить ховатися в тінь! От тільки… Хіба ж я тямлю в злодійському ремеслі!
— Пусте! Покладіться на мене.
— Дякую вам, містере Холмс! Вдаючися до вас по допомогу, я відчуваю себе в цілковитій безпеці.
— От і чудово! Зараз я викладу вам усе докладно. Мій мозок зберігає безліч способів здійснити злочин. Проте я ділова людина. За пораду належить винагорода.
— Винагорода…
— Атож. Якщо не маєте грошей, можу порадити непогану позичкову касу. Її власника звуть Уїлсон. Можете сходити хоч зараз.
– І яка винагорода?
— Це залежить від оригінальності злочину. Такі правила! А оригінальність я гарантую.