Заледве вийшовши з Коррієнтес, він узув свої міцні черевики, бо каймани по берегах оживляли краєвид. Та попри це дипломований бухгалтер дуже дбав про свої черевики, уберігаючи їх від подряпин і контакту з брудом.
Так він дійшов до лісозаготівлі хресного батька, і той вчасно відмовив похресника від зухвалих намірів.
— Куди ти зараз ідеш? — запитав він, заскочений.
— У ліс, хочу там трохи пройтися, — відказав Бенінкаса, закинувши на плече вінчестер.
— Сарако, ти там і кроку не ступиш! Тримайся стежки, якщо вже так хочеш… Або ліпше лиши цю зброю, і завтра я відправлю з тобою когось із наймитів.
Бенінкаса відмовився від своєї прогулянки. Проте пішов до узлісся і там спинився. Спробував було заглибитися в хащі, але застиг непорушно. Запхавши руки до кишень, він уважно дивився на ту непролазну гущавину, тихенько насвистуючи уривчасті мелодії. Знову оглянувши ліс в обидва боки, він вернувся, доволі розчарований.
Проте наступного дня пройшов центральною стежкою десь із лігу, і хоча його рушниця спала глибоким сном, Бенінкаса не шкодував, що прогулявся. Дикі звірі потроху з’являться.
І на другу ніч вони з’явилися, хоча і в доволі своєрідний спосіб.
Бенінкаса міцно спав, коли його розбуркав хресний.
— Гей, сплюху! Вставай, бо вони з’їдять тебе заживо.
Бенінкаса різко сів на ліжку, засліплений світлом трьох гасових ламп, які снували туди-сюди по кімнаті. Його хресний i двоє найманих робітників кропили підлогу.
— Що таке? Що таке? — запитав він, схопившись.
— Нічого… Вважай на ноги… Карателі…
Бенінкаса вже знав про цікавих мурах, яких ми називаємо карателями. Вони маленькі, чорні, блискучі і прудко пересуваються більш-менш широкими потоками. В основному вони м’ясоїдні. Простують, пожираючи все, що стрінуть на шляху: павуків, цвіркунів, скорпіонів, жаб, змій — усяке створіння, яке не може їм опиратися. Немає тварини, яка від них утікала б, хай якою сильною і великою вона була.
Їхня навала в дім означає цілковите знищення всього живого, бо немає ні закутка, ні заглибини, в які не ринув би пажерливий потік. Собаки виють, воли ревуть і мусять конче покинути обійстя, бо як ні, то за десять годин їх обгризуть до кісток. Карателі лишаються на місці день-два, а то й п’ять днів: залежно від того, чи воно багате на комах, м’ясо чи жир. Пожерши все, вони йдуть геть.
Однак вони не зносять креоліну чи схожих засобів, а позаяк на лісозаготівлі його було хоч залийся, то вже за годину хатину звільнили від карателів.
Бенінкаса зблизька оглядав лілову пляму від укусу на ступні.
— А вони направду жалять сильно! — сказав він здивовано, підвівши голову до хресного.
Той, для кого це зауваження не мало жодного значення, не відповів, натомість радіючи, що вчасно спинив нашестя. Бенінкаса знову поринув у сон, але всю ніч його полохали тропічні кошмари.
Наступного дня він пішов до лісу, цього разу прихопивши мачете, бо врешті зрозумів, що в пущі це знаряддя може стати йому в більшій пригоді, ніж рушниця. Бо правду кажучи, його рука не відзначалася твердістю, а влучність була ще гіршою. Та в кожному разі він зумів поламати гілки, пошмагати собі обличчя і порвати черевики — усе нараз.
Сутінковий і безмовний ліс швидко йому наскучив. Він справляв враження — до того ж точне — сцени, побаченої за дня. Кипуче тропічне життя о цій порі завмирає: не видно ні тварини, ні пташини, майже не чутно гомону. Бенінкаса вертався, коли його увагу привернуло глухе дзижчання. За десять метрів від нього в дупластому стовбурі довкола вхідного отвору роїлися крихітні бджоли. Він обережно наблизився і побачив у глибині дупла десять чи дванадцять темних кульок завбільшки з яйце.
— Це мед, — сказав собі дипломований бухгалтер, ковтнувши слинку. — Мабуть, це воскові кульки, повні меду.
Та між ним, Бенінкасою, і кульками були бджоли. Після паузи він подумав про вогонь; це підняло би добрячі клуби диму. За велінням долі, поки злодій обережно згрібав вогке опале листя, чотири чи п’ять бджіл сіли йому на руку, але не вжалили. Бенінкаса відразу ж піймав одну і, стиснувши їй черевце, упевнився, що вона не має жала. Її слина, вже густа, рафінувалась у медову масу. Які дивовижні й добрі створіння!