І справді, чоловік щойно вийшов зі свого ранчо і прямував до бика. У руках у нього була палиця, однак він не здавався розлюченим; був дуже серйозний і насуплений.
Бик почекав, доки чоловік підійде до нього, а тоді став мукати й удавати, що хоче його буцнути. Чоловік підійшов ближче, і бик став задкувати, не припиняючи ревіти й толочити овес своїми звіриними піруетами. Аж доки за десять метрів від дороги обернувся задом і, мукнувши наостанок із насмішкуватим викликом, кинувся на дротяну загорожу.
— Москіт іде! Він усюди проходить! Він проходить через колючий дріт! — ґвалтом заголосили корови.
Набравши розгону, велетенський бик нахилив голову і запхав роги поміж двох дротів. Почувся різкий зойк дроту, оглушливий скрегіт, що передався від стовпа до стовпа, і бик пройшов.
Проте з його спини і черева, тепер глибоко розпанаханих від грудей до крижів, ручаями текла кров. Ошелешена тварина на мить заціпеніла, а потім затремтіла. Далі бик поволі пішов геть, заливаючи пасовисько кров’ю, доки за двадцять метрів не звалився з ніг із хриплим стогоном.
Ополудні поляк пішов шукати свого бика і ридав фальцетом перед незворушним фермером. Тварина підвелася і могла йти. Проте її господар, розуміючи, що її лікування обійдеться йому дуже дорого (навіть якщо буде можливим), того самого вечора її забив. А назавтра білоголовому випало на долю відвезти у клунку до себе додому два кілограми м’яса мертвого бика.
Двоє пеонів
Кайєтано Майдана й Естебан Поделей, пеони на лісозаготівлі, разом з п’ятнадцятьма товаришами поверталися в Посадас на «Сілексі». Поделей, тесальник дерева, вертався через дев’ять місяців, контракт його закінчився, тож їхав він безплатно. Кайє, поденник, їхав на таких самих умовах, от тільки через півтора року — саме стільки часу знадобилося йому, щоб сплатити борги.
Охлялі, нечесані, у підштанках і подертих сорочках, босі, як і більшість, брудні, як усі вони, два пеони пожирали очима столицю лісового краю, яка була в їхньому житті Єрусалимом і Голгофою. Дев’ять місяців там, угорі! А півтора року! Та нарешті вони верталися, і болюча рана, одержана на лісозаготівлі від удару сокирою, була лише подряпиною від скалки порівняно з тим повним блаженством, яке вони там чули нюхом.
Зі ста пеонів лише двоє приїздять у Посадас із грішми. На те тижневе раювання, до якого відносять їх води ріки, у них є завдаток у рахунок нового контракту. Як агент з помагачами на березі вже чекає зграйка веселих за характером і ремеслом дівиць, побачивши яких, охоплені жаданням пеони кричать «Ух ти!» і втрачають голову.
Кайє і Поделей зійшли на берег, похитуючись у передчутті оргії, і в оточенні трьох чи чотирьох подружок за мить опинилися перед такою кількістю горілки з цукрової тростини, якої було достатньо, аби наситити спраглого за нею пеона.
В один мент вони впилися, і новий контракт було підписано. Яка робота їх чекала? Де? Цього вони не знали, та й мало їх це обходило. Знали одне: в кишені в них є сорок песо, а витратити вони можуть значно більше. Розпустивши слини від байдикування й алкогольного блаженства, слухняні й отупілі, вони пішли за дівчатами, аби прибратися. Терті дівиці відвели їх до крамаря, з яким мали особливі стосунки, що виражались у процентах, чи може, у крамницю, що належала самій наймацькій конторі. Сям чи там дівчата обновили разючу пишноту своїх лахів, повстромлявши у волосся гребені, обмотавши себе стрічками, цілком холоднокровно обдираючи дочиста п’яне благородство своїх приятелів, бо єдине, чим пеон справді володіє, то це даром безтямно циндрити гроші.
Зі свого боку Кайє без міри накупив собі екстрактів, лосьйонів і олив, аби аж до обридження напахтити свій новий одяг, тоді як розсудливіший Поделей обрав сукняний костюм. Імовірно, вони добряче переплатили, бо не дуже дослухалися, скільки з них належиться, і кинули на ляду пачку банкнот. Та в кожному разі через годину вони повсідались у відкритий екіпаж: нарядні, узуті в чоботи, на плечах пончо, при поясі, ясна річ, револьвер 44 калібру, кишені набиті цигарками, які вони шматували зубами, а з кишені визирав кінчик кольорової хустинки. Супроводжували їх дві дівиці, горді з такої розкоші, про масштаб якої свідчив дещо пересичений вираз на обличчях пеонів, за якими і зранку, і ввечері по розпечених вулицях тягнулася зараза чорного тютюну і дух лісорозробки.
Ніч добігала кінця, а з нею і гулянка, на якій ті самі терті кралі підмовляли пеонів пити, через отримані авансом гроші ті чулися королями, і тому за пляшку пива кидали 10 песо, аби отримати як решту 1,40 і, навіть не глянувши, сховати до кишені.