Залежно від настрою керівництва дії невдачливого лісопильщика могли бути кваліфіковані будь-яким чином — від небажання працювати і сперечання з керівництвом (коли він спробує довести, що напиляти дров такою тупою пилкою неможливо) до категоричної відмови виконувати накази командування і навіть спроби підриву економіки країни. Після цього начальник гауптвахти або його заступники можуть чинити з нещасним все, що їм заманеться.
А корчеві цьому випало довге життя. Я впевнений, що він і зараз лежить на тому ж самому місці, і якийсь нещасний марно намагається його розпиляти. Закусив він губу, на очі навернулися сльози, обличчя перекошене. А час минає...
Почавши пиляти дрова за зразком 28 сантиметрів, ми дізналися ще про одне дуже цікаве правило. Ми ж бо хотіли все напиляти, наколоти, розкласти поліна за товщиною і за кольором, а вже потім підмести всю тирсу.
— Ні-і-і, так справа не піде! У нас так не прийнято! Порядок має бути завжди!
Так і пішло. Відпиляєш одне поліно — збери тирсу, руками. Відпилєш друге — знову все збери. Ні віників, ні мітел нам не давали.
А до унікального корча конвой тим часом все водив і водив норовливих по одному: а напиляй-но, брате, дровенят!
Годині о сьомій двір зашумів. Прибували машини з губарями, які весь день на морозі працювали на незліченних об’єктах: хто на танкоремонтному заводі стрічки гусеничні тягав, хто ешелони зі снарядами розвантажував. Замерзлих, мокрих, голодних, смертельно втомлених, всіх їх після прибуття негайно ставили до строю, бо після роботи мають бути заняття — три години без перерви.
До загального строю поставили й нас; саме з цього моменту і починається для губаря відлік часу, весь робочий день до цього моменту — всього лиш розминка.
Київська губа знає тільки два види занять — стройову підготовку і тактику. Я не кажу тут про політичну підготовці тому, що вона не кожного дня, а лише два рази на тиждень по дві години, і не ввечері, а вранці, перед роботою, однак про неї розповідь попереду. А поки стройова і тактика.
Півтори години стройової — заняття абсолютно виснажливе. Приблизно сотня губарів в колону по одному по колу не йде, а саме рубає стройовим кроком, задираючи ногу на немислиму висоту. На подвір’ї, крім губарів, нікого — ні начальників, ні конвою, — та двір здригається від їхнього потужного тупоту.
Зрідка хтось з штатних звіроподібних єфрейторів вигляне на ганок:
— Гей ти, вухатий! Та не ти, ось ти! Фільм «Звичайний фашизм» бачив? Ото ж бо. А ось щось у тебе, голуб, не виходить так ходити, як люди у фільмі стройовим вибивали! Нумо, потренуйся поки на місці.
Вухатий мусить вийти в центр двору і тупати на місці так, щоб коліна піднімалися мало не до грудей. Після такого розпорядження всі, хто продовжує відбивати крок по периметру внутрішнього двору, старання подвоюють. Справа в тому, що в центрі двору асфальт трохи нижчий, ніж по краях, — це особиста ініціатива маршала Гречка в ту пору, коли він ще був генералом, командувачем Київського округу. Ідея проста і геніальна: під час дощу і танення снігу посеред двору губи завжди утворюється велика глибока калюжа. У літню пору, коли немає дощів, води туди додають під приводом поливання двору. Той, хто опинився в центрі двору, змушений марширувати прямо в калюжі. Коли там збирається зо п’ять людей, то вони не тільки самі по вуха вимокнуть, а й бризками доволі намочать всіх інших, які марширують навколо. Сушитися на губі ніде, і обігрівають її тільки вдень, коли губарі на роботі; до вечора, коли вони повертаються в камери, печі (а батарей там немає) давно вже холодні. «Гречкін басейн» я випробував на власній шкурі в березні, коли вдень сніг танув, а ночами скрипіли морози.
Стройова підготовка проводиться щодня без вихідних за будь-якої погоди та при будь-якій температурі, як, втім, і всі інші «заходи». Півтори години стройової підготовки при нашому стандартному темпі 60 кроків за хвилину — це 5400 кроків, і кожен з них з максимальним підйомом ноги і нестерпним відтягуванням носка, бо в центр двору нікому бо не хочеться. За це стройова підготовка і іменується «індивідуальним заліком». А за ним йде «колективний залік» — тактика.
Тактика на відміну від стройової підготовки базується не на особистому страхові кожного, а на соціалістичному змаганні колективів, і тому воно вимотує куди більше, ніж стройова.
Заняття з тактики зводяться до відпрацювання однієї тактичної звички — переповзання по-пластунськи, тобто так, щоб і голова, і все тіло були максимально притиснуті до ґрунту, в нашому випадку — до асфальту. Руки і ноги мають рухатися швидко, а все тіло — звиватися, ніби тіло ящірки.
Отже, переповзання. Кожна камера зараз — стрілецьке відділення.
— Орієнтир — береза! Відділення, до орієнтиру по-пластунськи... вперед!
Секундомір вимикається, коли до орієнтиру приповзе останній з відділення, і коли час відділення виявиться незадовільним, то останньому вночі камера влаштує биття, бо в соціалістичному світі биття визначає свідомість.
— Ну що ж, час непоганий, — замурзані, мокрі від поту, задихані губарі, висунувши язики, посміхаються, — та доведеться відділенню час не зарахувати: ось цей красень дупу занадто відстовбурчував, все на раком повзти намагався.
Що ж, красеню вночі биття забезпечено — за те, що підвів колектив камери в соціалістичному змаганні.
— Нумо, відділення, ще разок спробуємо. На вихідний рубіж бігом... арш! Орієнтир — береза! Відділення, по-пластунськи до орієнтиру... Вперед!
— А ось на цей раз час гірший! Що ж, потренуємося.
Наприкінці занять начальник губи або його заступник підводять підсумки, гіршій камері оголошують спочатку прізвище того, через кого вона зараз прийме випробування, потім слід команда:
— Орієнтир — дуб...
Дуб — це значить треба повзти прямо через центр плацу, прямо по крижаній воді, прямо через водну перешкоду, винайдену геніальним полководцем Гречко. Мастак був на вигадки товариш Гречко!
3
Солдатів Радянської Армії годують гірше, ніж будь-яких інших солдатів в нормальних країнах, і в перший день на губі, після того, як цілий день голодним він провів на морозі, після немислимих навантажень навіть звиклий до всього солдат не може все-таки побороти в собі відрази до того, що на губі прийнято називати вечерею.
У перший вечір він не може доторкнутися до того, що називається їжею. Він ще не готовий змиритися з тим, що їсти доводиться не з окремої, нехай навіть собачої, миски, а із загальної каструлі, куди налито місиво, що віддалено нагадує суп або кислі щі. І поки в ньому борються голод і почуття відрази, слід коротка команда: «Встати! Виходь шикуватися!» Після короткого мерзенного заходу під назвою «вечеря» відбувається вечірня перевірка.
Під стелею коридору в морозної серпанку тьмяно мерехтять жовтуваті лампи. Губа вишикувана. Губа не ворухнеться. Вечірня повірка! Губа чекає команду! І після швидкої переклички команда лунає!
— Десять секунд... роздягайсь!
І звідки тільки в цей момент береться спритність у людей, що втомлені до смерті? Це дивно, однак сотні людей цілком вистачає десяти секунд для того, щоб повністю роздягтися догола. Правда, кожен губар довго і ретельно готується до цієї команди. Ще під час вечері він потайки розстебнув по одному ґудзику на рукавах, щоб по команді на кожному рукаві розстебнути довелося не по два, а лише по одному ґудзику. Всі ґудзики на комірі гімнастерки лише здаються застебнутими, а насправді краєчок кожного ґудзика вже втоплений ледь в петельку: лише смикнув за воріт, а всі п’ять ґудзиків відразу й розстебнув. Велика справа — досвід! Кожен солдат знає десяток таких хитрощів.
— Перша шеренга, три кроки вперед, кроком руш! Друга шеренга, кру-гом!
Обидві шеренги вперлися обличчя до протилежних стінок коридору. Голі. По бетонній підлозі вітер жене поодинокі сніжинки.
— Нахились! Розсунь!