І раптом американці продемонстрували щось таке, що разом відмело всі сумніви. Вони дійсно вірили в теорію ескалації.
4
Справа ось в чому.
Спочатку Сполучені Штати, а потім і Радянський Союз створили ядерну, а згодом і термоядерну зброю. Обидві країни інтенсивно розробляли і вдосконалювали засоби її доставки. Найнадійнішими і найбільш небезпечними для противника засобами доставки були балістичні ракети, які запускаються з наземних пускових установок і з підводних човнів.
З моменту появи міжконтинентальних балістичних ракет постало питання про боротьбу з ними. Тут, як і в багатьох інших областях, Радянський Союз не міг обійтися без понтів. У 1963 році «Воєнвидав» випустив книгу «Військова стратегія». У складі авторського колективу — Маршал Радянського Союзу Соколовський і дев’ять генералів з однією, двома і трьома зірками. Ось що повідомлялося на сторінці 393:
У нашій країні проблема знищення ракет в польоті успішно вирішена радянською наукою і технікою... Цікаво відзначити, що проблема протиракетної оборони на Заході до теперішнього часу ще далека від остаточного рішення.
Понти в усі часи дорого коштували нашому народові. Американці не могли припустити, що Маршал Радянського Союзу і потужна група військових інтелектуалів у генеральських погонах можуть просто брехати, тим більше що СРСР в ті часи був явним лідером в розробці новітніх видів стратегічного озброєння: перша в світі міжконтинентальна балістична ракета, перший штучний супутник Землі, перша людина в космосі, найпотужніша термоядерна бомба в історії людства.
І коли Радянський Союз вирішив проблему знищення ракет в польоті, то це різко порушувало баланс сил. Одна справа, коли і у мене в руках револьвер, і у вас револьвер. А ж раптом я оголошую, що у мене є лімузин з броньованим корпусом, тобто я можу вас вбити, лиш тільки ви висуне носа на вулицю, а сам можу вештатися вулицями і нікого не боятися.
Коли у вас — тільки ракети, а у мене — ракети і протиракетна оборона, значить, ви мені погрожувати не можете. А я можу! У мене з’являється спокуса завдати першого удару, який вам відбивати нічим. Таким чином, протиракетні системи є ніби оборонними, однак різко підвищують мої можливості в нанесенні ядерних ударів.
Шкода тільки, що радянські протиракетні системи були тоді лише понтами. Проте вони спрацювали. Американці занепокоїлися. Конгрес щедрою рукою відвалив кошти на розробку протиракетних систем, і в цій області кляті американці рвонули вперед.
Тут вже радянські маршали і генерали зажурилися. Справа в тому, що протиракетну оборону створити куди складніше, ніж самі ракети. Ракета стоїть в шахті, в потрібний момент ми натискуємо на кнопочку, і вона з пункту А полетіла в пункт Б. Ціль величезна, нерухома. Влучити в неї легко. Населений пункт Нью-Йорк розкинувся широко. Коли не поцілимо в Манхеттен, то вже напевно влупимо по Бронксу. Заряд мегатонного класу, тому хмарочоси на Манхеттені все одно поваляться як кістки доміно.
Тепер уявіть, що нам необхідно вирішити проблему знищення головних частин ворожих ракет, що летять на нас.
Перше. Ми не знаємо, коли вони з’являться в нашому небі — зараз, через хвилину або через десять років. Готовність мусить бути постійною.
Друге. Головна частина — це конус. Висота — півтора метри, діаметр основи — 40-50 сантиметрів, вага — 150-200 кілограмів. Ця, в порівнянні з розмірами країни, порошинка раптово прилітає до нас з космічною швидкістю — 5-7 кілометрів на секунду. Як її виявити? Це ж якими радарами доведеться покрити територію країни, що встежити за раптовою появою цілого рою таких метеоритів!
Третє. Одна ракета може нести не одну, а три, а то й десять головних частин. Частини ці можуть розділятися, маневрувати і йти до своїх цілей різними траєкторіями. Крім того, кожна ракета крім бойових частин може нести хибні цілі і апаратуру постановки перешкод нашим радарам.
Четверте. Коли ви виявили головні частини, що летять на вас, на їх знищення у вас залишилися б лічені секунди.
П’яте. Балістична ракета стартує ніби знехотя, стрімко набираючи швидкість. А щоб перехоплювати головні частини, які летять з космічною швидкістю, вам потрібні ракети з принципово іншими характеристиками, ракети, які миттєво набирають швидкість і мають якусь неймовірну точність. Це вже не по Манхеттену гепнути.
Шосте. Для розрахунку траєкторій потрібні неймовірно потужні комп’ютери. У ті роки Радянський Союз в цьому питанні, м’яко кажучи, відставав.
Сьоме. Боєголовки, що влітають, можна було в той час знищувати тільки ядерними вибухами. Над своєю територією. З усіма наслідками, що випливають з цієї обставини.
Одним словом, створення протиракетної оборони було куди більш складною і руйнівною справою, ніж створення ракет. Розгортання протиракетної оборони було гігантським ривком в гонці озброєнь і мало безліч негативних наслідків. Коли у кожного з нас є по револьверу, цього достатньо для підтримання миру між нами. Та лиш тільки у мене з’явився броньований лімузин (або негайно після мої заяви про це), у вас виникає бажання не тільки стати власником такого ж, а ще і обзавестися протитанковим гранатометом, яким можна було б знищити мене в моєму броньованому притулку.
Коротше кажучи, розгортання систем протиракетної оборони одним з противників змушувало іншого удосконалювати свою ракетну зброю, щоб вона змогла подолати таку протиракетну оборону. А це в свою чергу призводило до розробки ще більш досконалих протиракетних систем нового покоління. Коло замикалося.
5
І радянські, і американські керівники розуміли, що ступили на шлях, який веде в нікуди, — вірніше, веде до розорення. Ось чому в Женеві йшли безперервні переговори щодо обмеження та скорочення ядерної зброї. В кінці 1960-х і початку 1970-х років питання про протиракетні системи було ключовим. Для обох сторін бажано було взагалі відмовитися від розгортання систем ПРО, однак і СРСР, і США в розробці таких систем вже зайшли досить далеко. Шкода було згортати розпочату справу. Домовитися не вдалося. Проте вдалося звести проблему до мінімуму. Вирішили, що кожна зі сторін може розгорнути на своїй території протиракетну оборону для захисту тільки одного стратегічного об’єкту, заздалегідь обумовивши, якого саме[23]. Обмежувалося і число протиракет у кожної сторони — не більше ста.
Радянське керівництво не мало ніяких сумнівів в тому, який саме стратегічний об’єкт на території СРСР слід прикрити. Ясна річ, це мала бути Москва. Це і мозок, і серце великої держави, це найважливіший транспортний вузол країни, найбільший залізничний центр всієї планети.
А ось американці, на превеликий подив радянських вождів і воєначальників, вирішили прикрити район авіабази Гранд-Форкс в Північній Дакоті, де знаходилися пускові установки міжконтинентальних балістичних ракет «Мінітмен», які несуть ядерні боєголовки.
Нам ні до чого було прикривати свої міжконтинентальні балістичні ракети створенням системи протиракетної оборони — почнеться війна, і всі наші ракети миттю полетять до Америки! А американці вирішили залишити без захисту серце і мозок країни — столицю, де працювали президент і уряд США. Замість цього вони вирішили захистити свій «револьвер» і тим самим показали всьому світу, що в разі конфлікту вони не збираються скористатися ним першими, однак очікують цього від ймовірного противника. Це «одкровення» з найбільшим задоволенням було сприйняте в Кремлі і Генеральному штабі Радянської Армії.
Своїм дивним рішенням американці підтвердили, що дійсно вірять в теорію ескалації і вважають, що інтенсивність і сила ядерних ударів в ході майбутньої війни зростатимуть поступово.
6
23
Влітку 1972 року США і СРСР підписали Договір про обмеження систем протиракетної оборони. У 1974 році був підписаний додатковий протокол до цього Договору, згідно з яким кожна країна могла мати тільки одну таку систему для захисту одного з життєво важливих об’єктів. —