А у нас все було просто. Філософія вищого політичного керівництва Радянського Союзу, Міністерства оборони та Генерального штабу Радянської Армії нічим не відрізнялася від філософії ковбоїв, яких я бачив у американських фільмах. Ця філософія так само зрозуміла й логічна, як дії сімох сміливих хлопців, які захищали мексиканське село від банди Калвери у фільмі «Чудова сімка»: коли хочеш вижити, убий свого ворога; чим швидше ти порішиш його, тим менше шансів залишиться у нього для того, щоб скористатися своїм револьвером. По суті, це і є вся теоретична база, яку радянські генерали поклали в основу розробки планів Третьої світової війни. У Генеральному штабі ця теорія неофіційно називалася «теорією сокири». Радянські воєначальники справедливо вважали, що нерозумно намагатися набити морду противнику, у якого є ніж. Так само безглуздо нападати з ножем на того, у кого є сокира. Чим більш смертоносну зброю має в своєму розпорядженні противник, тим рішучіше необхідно атакувати його і тим швидше потрібно його порішити. Будь-яке зволікання чи нерішучість дають противнику ще одну можливість вдарити вас сокирою. Коротше, щоб він не встиг скористатися своєю найстрашнішою зброєю, необхідно без зволікання використовувати все найпотужніше, що у вас є.
«Теорія сокири» на найпростіших прикладах була пояснена всьому командному складу Радянської Армії, починаючи з командирів полків і вище, а також офіцерам управління, починаючи з оперативних і розвідувальних відділів штабів загальновійськових, танкових і повітряних армій. Основна ідея: кращий і єдино можливий спосіб оборони — нищівний удар на випередження по ворогу.
Найкращою демонстрацією прихильності до цього принципу стала відмова радянського керівництва від захисту засобами ПРО місць дислокації своїх стратегічних ракет. Кращий спосіб захистити стратегічні ракети в разі війни — негайно їх використати.
7
На додачу до цієї елементарної логіки існували вагомі політичні і економічні причини, які буквально примушували радянське керівництво першим використати практично весь ядерний арсенал в перші хвилини війни.
З політичної точки зору Радянський Союз мусив домогтися остаточного перелому у війні вже в перші кілька хвилин після її початку. Радянське керівництво добре пам’ятало гіркий досвід літа 1941 року. За весь час війни в полон за радянськими даними потрапило 4,5 мільйона радянських бійців і командирів (за німецькими даними — понад 5 мільйонів), і велика частина з них опинилася в полоні влітку і восени 1941 року. Таку неймовірну, небувалу у світовій історії кількість полонених можна пояснити в першу чергу небажанням народу воювати за кремлівських вождів і політвідділи, за стукачів і катів НКВС, за масовий терор і голод, за концтабори, колгоспи та інші «принади» першого в світі соціалістичної держави. Влітку 1941 року мільйонам людей раптом стало ясно, що справи на фронті пішли зовсім не так, як було показано в фільмі «Коли завтра війна». Бойовий дух армії не був зломлений, одначе різко ослаб.
Щоб не допустити повторення сумного досвіду 1941 року, радянські генерали мусили домогтися перелому у війні в найперші її хвилини. Кожен радянський солдат мав чітко розуміти, що з самого початку війни він не знайде притулку на боці супротивника, де буде лише пустеля, вкрита радіоактивним пилом.
З економічної точки зору війну також слід завершувати якомога швидше. Радянський Союз був неспроможний прогодувати себе сам. Інші соціалістичні держави були не в змозі допомогти йому в цьому. До революції 1917 року Росія, Польща, Естонія, Литва і Латвія експортували продовольство. У 1970-ті роки їм не вистачало резервів, щоб дожити від одного врожаю до іншого. Дефіцит продовольства дуже швидко призводить до невдоволення населення, бунтів і заколотів: згадаймо повстання в Новочеркаську в 1962 році, заворушення по всьому Радянському Союзу в 1964 році, коли зняли Хрущова, заворушення в Польщі в 1970-х і 1980-х роках. Коли соціалістичні держави були неспроможні прогодувати себе за мирного часу, коли вся армія допомагала мужикам збирати урожай, що станеться, коли армія буде битися, а всіх мужиків і весь транспорт з села мобілізують на потреби війни?
Тому війна, коли вона виникне, могла бути тільки короткою. В іншому випадку Радянський Союз сконає від голоду.
Про ініціативу в стратегії і тактиці
1
Мої книги про Радянської Армії мали на Заході певний успіх, і мене стали запрошувати на конференції військових експертів. Я погоджувався з умовою: виступати буду останнім. Коли не можна останнім, запрошення не беру.
Кожен прагне виступати в перших рядах, поки аудиторія не розвезло, поки вона не впала в дрімоту. Останнім нікому бути не хочеться. Тому проблем не виникало.
В ті часи на нашій планеті були дві наддержави — США і Радянський Союз. Радянська Армія була гігантською, озброєння мала першокласне, інтерес до неї у всьому світі був величезним: Радянську Армію вивчали науково-дослідні центри та кафедри вищих військово-навчальних закладів, про неї писали статті і книги, знімали фільми, для обговорення збирали грандіозні симпозіуми.
В ході наукових конференцій та диспутів полеміка крутилася навколо сили і слабкості. Експерти одностайно визнавали, що танків, літаків і ракет в Радянській Армії багато, вони гарної якості, от тільки радянському офіцеру і солдату не вистачає ініціативи. У російській мові навіть слова такого немає — ініціатива. Радянські люди змушені використовувати англійський термін. Подібні міркування підкріплювалися прикладами: командир радянської мотострілецької роти не має права вимагати вогневої підтримки батальйонними мінометами, командир мотострілецького батальйону не має права вимагати підтримки полковими гарматами, командир мотострілецького полку не має права вимагати підтримки з боку артилерії дивізії — і так далі до самого верху. Яка до біса в Радянській Армії ініціатива: роби що наказали і не смій турбувати вищих начальників!
Все це я уважно слухав, тільки ж робив вигляд, що не слухаю. І виступав останнім так, немов щойно увійшов до зали і не відаю, про що тут йшлося.
Ось, кажу, панове, в країнах Заходу потужні армії, хороші гармати, танки і літаки. Тільки ініціативи не вистачає. В англійській мові навіть слова такого немає. Змушені латинський термін запозичувати. Радянська Армія, продовжую, дуже потужна. Однак головна її сила полягає зовсім не в танках і літаках, а в розумінні вищим політичним і військовим керівництвом країни значення ініціативи у війні. Це розуміння у нас в крові. Недарма в російській мові крім латинського термін існують дуже давні синоніми: почин, починання.
Радянська тактика незмірно перевершує тактику західних армій. Ви тільки зверніть увагу на такий, здавалося б, простий момент: радянський командир не має права вимагати від вищих начальників вогневої підтримки. Ось де таїться справжня сила!
Те, що вам здається дивним, має своє обґрунтування і пояснення. І коли ви чогось не розумієте в діях радянських командирів, це зовсім не означає, що вони дурніші від вас.
Звернемо увагу на те, що більшість чемпіонів світу з шахів — з Радянського Союзу. Що значить ініціатива в шаховій грі? Це прояв активності з метою надати діям своїх фігур атакуючий характер, змусити суперника перейти до оборони.
А що таке шахи? Так це найпримітивніша модель війни: вісім солдатиків з дерев’яними головами, жирний король, ні на що не здатний, баба при ньому настирлива, два коня, ще дещо. І це все! Простіше нікуди. Так ви навіть і на цьому найпростішому рівні рідко перемагаєте. Після Другої світової війни лише один чемпіон світу з шахів був з США, він три роки корону тримав. Жодного німця, британця, француза, італійця! Решта семеро чемпіонів світу — з Радянського Союзу. Вони тримали корону загалом більше чотирьох десятків років. Так невже, панове, ви думаєте, що в більш серйозних речах радянські стратеги гірші за ваших?
Звернемося до витоків. Що означає латинське слово initium, від якого пішов іменник «ініціатива»? «Початок». Ініціювати — значить починати. Наприклад, починати Третю світову війну. Як у вас щодо ініціативи? Ви готові починати Третю світову? Та у вас і в думках такого немає. Навіть коли у вас було не просто переважаюча, а абсолютна кількісна і якісна перевага, ви війну розв’язати не наважилися.