У 1945 році Америка мала атомну бомбу і засоби доставки. Радянський Союз не мав ні того, ні іншого.
У 1945 році Америка мала надпотужну стратегічну авіацію. Напередодні і в ході Другої світової війни в США було вироблено чотиримоторних бомбардувальників:
Б-29 — 3 970 машин;
Б-17 — 12 731 машина;
Б-24 «Ліберейтор» — 18 482 машини.
І це не рахуючи тактичних двомоторних. Навіть коли вважати, що половина цих кращих в світі стратегічних бомбардувальників була втрачений в боях або списана після вироблення льотного ресурсу, все одно в строю на кінець війни залишалося більше десяти тисяч стратегічних бомбардувальників. Крім цього, американська промисловість була готова продовжувати випуск цих машин в тому ж темпі — по чотири-п’ять тисяч бомбардувальників на рік.
Не тільки США, а ще й Великобританія мала стратегічні бомбардувальники. За роки війни в Британії було побудовано 7377 одних тільки «Ланкастерів». До середини 1945 року біля 3 тисяч літаків цього типу було втрачені в боях або списані. Близько 4 тисяч залишалися в строю.
А у товариша Сталіна 1945 року кількість чотиримоторних бомбардувальників виражалася двозначним числом.
Мало того, американська стратегічна авіація могла діяти з території Великобританії, Франції, Західної Німеччини, Італії, Норвегії, Японії та багатьох інших країн. А радянські бомбардувальники не могли досягти Америки ні за яких умов.
На морях співвідношення сил було приблизно таким же. Крім того, Америка могла годувати себе і півсвіту, а в Радянському Союзі була постійна гостра нестача продовольства, яка в 1946 році стала причиною масового голоду.
У цих умовах Захід ініціативу не виявив, ситуацією не скористався. От би товаришу Сталіну такий розклад! Він би вже показав всьому світу, що таке стратегічна ініціатива!
І сьогодні всі ваші, панове, грандіозні навчання проходять за простим сценарієм: Радянський Союз починає, а ви реагуєте. І ось ви тут один одного переконуєте, що розумієте роль ініціативи у війні!
Добре, погоджувалися експерти. На стратегічному рівні ініціатива за радянським командуванням. А як щодо ініціативи на рівні тактичному?
Була у мене відповідь і на це питання: ніяк! Уявіть себе на місці великого завойовника давнини. Стратегічна ініціатива в ваших руках. Починається битва. Ви віддаєте наказ: центру — війська вперед, правому і лівому крилу — сильно відставати! У вас задум такий: втягнути військо противника у бій і тільки після цього захлеснути його з двох доків своїми флангами. А хтось із ваших підлеглих заперечує: а я буду діяти не так! Я командую правим флангом і стрімко рушу вперед з самого початку бою!
Що накажете робити з вискочкою? Правильно: голову йому рубати, щоб іншим не кортіло. Бо коли вам належить стратегічна ініціатива, будь-які самовільні дії підлеглих ламають ваш задум.
2
Як відомо, в Радянському Союзі було три сили, які визначали зовнішню і внутрішню політику: партія, армія, КДБ.
До кінця 1970-х років Радянська Армія була остаточно поставлена під контроль комуністичної партії і КДБ. Вперше за багато десятиліть міністром оборони стала людина, яка в армії не служила, — член Політбюро ЦК КПРС товариш Устинов, якому начепили маршальські погони.
З цього моменту партія і КДБ отримали можливість визначати політику країни, ігноруючи позицію керівництва Збройних сил СРСР, бо міністр Устинов висловлював не точку зору армії і її інтереси, а точку зору Комуністичної партії Радянського Союзу.
Глава КДБ товариш Андропов, який жодного дня в армії не служив, проте в генеральську форму одягнений, вирішив зміцнювати безпеку південних рубежів Радянського Союзу шляхом надання міжнародної фінансової допомоги дружньому народові Афганістану. Його підтримали члени Політбюро Громико і Устинов, які, як і Андропов, війну бачили лише в кіно.
Генеральний секретар ЦК КПРС товариш Брежнєв Леонід Ілліч на фронті побував, хоча і на посаді політичного комісара досить високого рангу, щоб не годувати вошей в окопах. Він був проти.
Категорично проти був начальник Генерального штабу Маршал Радянського Союзу Огарков. Але хто стане його слухати, коли він всього лише заступник міністра оборони, а сам міністр Устинов ідею інтернаціональної допомоги гаряче підтримував.
Браві «стратеги» з КДБ і Міністерства закордонних справ війни в Афгані не припускали і не передбачали. Участь радянських військ в бойових діях не передбачалося. Був відданий наказ на введення військ, при цьому Андроповим, Громико і Устиновим не був визначений порядок застосування зброї навіть для самооборони.
25 грудня 1979 року 781-й окремий розвідувальний батальйон 108-ї мотострілецької дивізії 40-ї армії перетнув кордон Афганістану. Так почалася найдовша війна в історії Радянського Союзу, яка стала для нього фатальною і останньої.
Ця війна налаштувала проти Радянського Союзу весь світ. Щоб зупинити війну, американці вирішили обвалити світовий ринок енергоресурсів. У них були важелі, які дозволяли знизити ціни на нафту на світовому ринку. Що трапилося далі — відомо.
Війна в Афгані була колоніальною. Радянська Армія була створена зовсім для іншого війни. Війна в Афгані зажадала повного перегляду тактики військ. Командири всіх рангів отримали право викликати вогонь артилерії і мінометів, командири не тільки полків, а й батальйонів отримали можливість і право викликати бойові вертольоти і літаки-штурмовики. Одним словом, афганська війна зруйнувала самі засадничі підвалини радянської тактики.
Після Афгану радянська, а потім і російська армія брали участь у безлічі локальних збройних конфліктів, все далі відходячи від тих прийомів і способів дій, якими була сильна Радянська Армія.
Не судіть про тактику і стратегію по Афгану. Радянська Армія була створена не для таких війн.
3
Вся мудрість військового мистецтва може бути виражена одним словом. Це слово — концентрація.
Тим, хто далекий від військової справи, суть військового мистецтва доводиться пояснювати не одним словом, а цілої фразою: концентрація сили проти слабкості.
Пояснюю на прикладі.
Де у людини найсильніші м’язи? Правильно, в ногах.
А де у вашого противника найуразливіше місце? Правильно, межи ногами.
Суть стратегії: найсильніші м’язи вашого тіла раптово і рішуче використовувати проти самого уразливого місця вашого ворога, вкладаючи в удар всю вашу злість, все вміння і натхнення.
А коли противник очікує такого удару? Коли він захистить своє найуразливіше місце?
Коли очікує, коли готовий захищати, значить, це не найуразливіше місце. В тому і полягає мистецтво бою, щоб найуразливіше місце визначити і вперіщити саме туди. Ось чому дуже часто замість настільки багатообіцяючого удару правою ногою межи ворожих ніг доводиться бити кулаком в лоб або в щелепу, ламати ворогові руки, кидати через себе і молотити ногами по ребрах.
Коли нам абсолютно ясно, де найслабше місце супротивника, проблем не виникає. Приклад: в серпні 1945 року найслабшим місцем японської армії, яка тримала оборону в Маньчжурії та Китаї, був лівий фланг. Слабкість японської оборони на цьому напрямку була обумовлена тим, що обороняти доводилося колосальний фронт протяжністю понад дві тисячі кілометрів. По всьому фронту бути сильним неможливо. Та й не потрібно. Прагнення бути сильним скрізь веде до розпорошення сил і загальної слабкості. Тому найпотужніша оборона була створена японцями на тих напрямках, які були найбільш сприятливими для наступу Червоної Армії і, отже, найбільш небезпечними для японських військ.