Під час Другої світової війни Червона Армія мала на озброєнні міномети калібрів 37, 50, 82 і 120 мм.
37-мм і 50-мм міномети себе не виправдали як занадто легкі. Вони були зняті з виробництва, а потім і з озброєння.
Більш цікавий 82-мм міномет. На озброєнні армій багатьох західних країн стояли міномети калібру 81 мм (точніше — 81,4 мм.) Радянський міномет мав калібр 82 мм. Чи велика різниця? Різниця трохи більше половини міліметра. Всього лиш. Однак! З нашого міномета можна було стріляти трофейними німецькими мінами, а ось трофейні радянські міни в німецький міномет не лізли: зайвих півміліметра, хай їм грець.
З радянського мінометів можна було стріляти і мінами, які поставлялися союзниками. Для стрільби іноземними боєприпасами були розроблені спеціальні таблиці, тому точність стрільби не знижувалася.
82-мм міномет зразка 1937 року має вагу 56 кілограмів, розбирається на три частини і переноситься розрахунком з трьох осіб. Він кидає міни вагою по три з половиною кілограми максимум на три кілометри. Скорострільність... до 30 (тридцяти!) пострілів на хвилину.
В кінці 1950-х років 82-мм міномети забрали з військ і поклали на склади. Вирішили так: вони каші не просять, нехай лежать.
У 1960-х року найбільший американський міномет мав калібр 106,7 мм, а найменший радянський — 120 мм. Найважча американська мінометна міна важила 12,3 кг, найлегша радянська — 15,9 кг.
Крім «маленького» 120-мм міномета на озброєнні Радянської Армії стояли великі і дуже великі міномети.
У 1971 році був прийнятий на озброєння 82-мм автоматичний міномет 2Б9 «Васильок». Красиві назви давали у нас артилерійським гарматам: «Гвоздика», «Акація», «Гіацинт». Поява автоматичного міномету «Васильок» зовсім не означала, що Радянська Армія відмовляється від простої конструкції і від важкої міни 120-мм міномета. 120-мм міномет залишався на озброєнні, однак був доповнений 82-мм автоматичним. «Васильок», хоча і мав більш легкі міни, та з вогневої потужності різко перевершував всі існуючі зразки зброї цього класу в світі.
Звичайно, «Васильок» складніший за звичайний міномет, проте все ж він відносно простий і надійний як автомат Калашникова. Він може вести вогонь як одиночними пострілами, так і в автоматичному режимі. Темп стрільби — 120 пострілів на хвилину. Він стріляє як по настильній, так і по навісній траєкторії. Він використовує як звичайні міни, ті, якими стріляють міномети зразка 1937 року, так і спеціально створені для нього протитанкові боєприпаси.
У разі необхідності командир мотострілецького батальйону може поставити батарею таких мінометів на напрямі прориву танків противника і бити по ним чергами, немов з великих кулеметів.
В Афгані народні умільці поставили «Василька» на легкий броньований гусеничний тягач МТ-ЛБ, що повністю себе виправдало.
5
Радянські командири в усі часи вважали, що вогневої потужності ніколи не буває занадто багато. Чим більше тим краще. Сметаною вареників не переведеш! Тому ще в ході війни з Німеччиною, 17 січня 1944 року, на озброєння Червоної Армії був прийнятий 160-мм міномет МТ-13. Вага його міни — 41 кілограм. Скорострільність — 3-4 постріли на хвилину. Максимальна дальність стрільби — 5100 метрів.
А як же його заряджати, коли дульна частина ствола піднята над землею на три метри? Єдино можливе рішення — заряджати з казенної частини. Ствол нахиляють вперед. Розрахунок вставляє міну так, як заряджають сучасні гармати і гаубиці, — не з дульної, а з казенної частини. Лиш тільки міну вставили, ствол під дією додаткової ваги повертався у вихідне положення, після чого робився постріл.
До кінця війни радянська промисловість випустила 512 мінометів цього типу. Жодна армія світу не мала нічого подібного. Після війни їхнє виробництво тривало.
Цього було мало, і товариш Сталін в 1944 році наказав розробити більш потужний міномет. Він поступив на озброєння вже після війни. Калібр 240 мм, міни масою 130 кілограмів. Скорострільність — один постріл на хвилину. Максимальна дальність стрільби 9650 метрів.
Виняткова простота, надійність і невибагливість — найважливіші характеристики всіх мінометів взагалі, і 240-мм міномета зокрема. Саме це було прийняте до уваги, коли прийшов час вибирати підходящу гармату для стрільби тактичними ядерними боєприпасами. Міномет був найбільш безперечним варіантом. У порівнянні з гарматою його розміри відносно невеликі, він більш маневрений, його набагато легше заховати. У той же час його калібр величезний, що дозволяє вирішити безліч технічних проблем. Початкова швидкість боєприпасу при стрільбі з міномета значно нижча, ніж при стрільбі з гармати чи гаубиці, тому технічні вимоги до ядерного боєприпасу можуть бути набагато нижчими. На нього не впливають такі термічні і динамічні навантаження, як в стволі гармати чи гаубиці.
Тому артилерійський ядерний боєприпас був розроблений насамперед для 240-мм міномета і тільки через якийсь час для гаубиць і гармат.
6
У січні 1971 року Головне ракетно-артилерійське управління Радянської Армії проводило якийсь експеримент на Тоцькому полігоні Приволзького військового округу. В цей же час на полігоні завершувалися командно-штабні навчання управління і штабу округу. Командувач військами генерал-полковник О.М.Паршиков наказав зробити оперативну паузу: товариші офіцери, є на що подивитися.
Так, подивитися було на що. Одночасно стріляли 12 мінометів калібру 240 мм. За двадцять хвилин кожен випустив 15 мін вагою 130 кг кожна. Це означає, що за цей час на позиції противника було доставлено в цілому 23 тонни вибухових речовин і розпечених осколків. Ревище цих монстрів потрясло не лише мене, а й усіх інших. Я не розумів, як самі мінометники могли залишатися при тямі під час цієї приголомшливої канонади. Мені здавалося, що навколо вибухали тисячі тонн вибухівки, а сама стрілянина тривала цілу вічність. Та ж ми перебували біля вогневих позицій, а міни падали і рвалися далеко. Коли тим, хто стріляє, настільки важко, яке буде тим, по кому стріляють?
Там же ми побачили ще одне диво. 240-мм міномет, але не буксирований, а самохідний. Він стояв осторонь і того разу не стріляв. Завершувалися його державні випробування. У тому ж році він був прийнятий на озброєння. Йому також дали красиве ім’я — «Тюльпан».
* * *
У 1979 році Радянський Союз вплутався в Афганську війну. Міномет в горах річ незамінна. Згодилися всі міномети, від автоматичного «Василька» до надпотужного «Тюльпана». А ще згадали радянські командири старий добрий 82-мм міномет зразка 1937 року. Тисячі цих мінометів лежали на складах і чекали свого часу. Час настав. Ну не потягнеш же на собі самий розчудесний «Васильок» на захмарну висоту. А цей розібрали на три частини, завдали на плечі і понесли. Або в якомусь дикому неприступному місці висадилися з гелікоптерів. Не візьмеш з собою ні 120-мм, ні 160-мм міномет, а міномет калібру 82 мм, та ще на частини розібраний, — без проблем.
Потім розвалився Радянський Союз, і пішли низкою уповільнені війни в усіх напрямках. Зі сховищ і складів витягли не тільки міномети 1937 року, а й протитанкові рушниці ПТРС і ПТРД, які були прийняті на озброєння в 1941 році, а після війни зняті з озброєння і покладені на склади. Мало того, зі складів забрали навіть кулемети «Максим» і кинули в бій. У 2015 році з цих кулеметів стріляли на Донбасі.
Для довідки: винахідник кулемета Хайрем Стівенсон Максим відвідав багато країн, демонструючи своє дітище імператорам, королям, генералам і міністрам. 8 березня 1888 року з кулемета «Максим» стріляв Імператор Всеросійський Олександр III.
Висновок: застарілої зброї не буває. На війні важливим є тільки бажання воювати. І вміння воювати. Добре мати найсучаснішу зброю. А коли її немає, згодиться гвинтівка Мосіна зразка 1891 року. І навіть лом та кувалда.