Справи Томаса Варгаса ускладнилися, коли він прийняв виклик лейтенанта й після шестигодинної гри виграв у того двісті песо. Щоб сплатити поразку, офіцер конфіскував платню своїх підлеглих. Лейтенант був смаглявий, ставний, з вусами, мов у моржа, й завжди розстебнутим кітелем, аби дівчата могли оцінити його волосатий торс і колекцію золотих ланцюжків. У Агуа Санті ніхто його не поважав, бо лейтенант мав химерну вдачу й, користаючись владою, вигадував правила та порядки на власний розсуд. До його появи тутешня в’язниця складалася з двох приміщень, де забіяки могли перебути ніч після бійки, — в Агуа Санті ніколи не знали тяжких злочинів, єдиними справжніми кримінальниками тут час від часу ставали в’язні, котрих етапували до тюрми в Санта Марії, однак лейтенант заповзявся кожного, хто потрапляв до відділку, добре віддухопелити. Через нього люди почали боятися закону. Офіцера душила лють через втрату двохсот песо, проте гроші він віддав мовчки й навіть з деякою полегкістю, бо, попри необмежену владу, не міг вийти з-за столу, не розрахувавшись.
Томас Варгас два дні хвалився перемогою, поки лейтенант не сповістив, що чекатиме його в суботу, щоб узяти реванш. Цього разу ставка становитиме тисячу песо — офіцер заявив це так категорично, що Томас Варгас одразу згадав удари плазом шаблі по сідницях і не наважився відмовитися. Надвечір у суботу в шинку ніде було й голки встромити. Через тісняву та спеку повітря в приміщенні застоялося, й довелося витягти стіл надвір, щоб усі бажаючі могли спостерігати гру. Ще ніколи в Агуа Санті не билися об заклад на таку силу-силенну грошей, а убезпечити чесність змагання мав Ріад Халабі. Той для початку зажадав, аби публіка трималася на відстані в два кроки, щоб обійшлося без шахрування, і велів лейтенантові та іншим поліцаям залишили зброю в передпокої.
— Перш ніж розпочати партію, обидва гравці повинні покласти гроші на стіл, — проголосив суддя.
— Мого слова досить, турку, — озвався лейтенант.
— У такому разі й мого теж, — підхопив Томас Варгас.
— Як ви платитимете, якщо програєте? — поцікавився Ріад Халабі.
— Я маю дім у столиці — коли програю, Варгас уже завтра отримає документ на право власності.
— Гаразд. А◦ти?
— Я розрахуюся закопаним золотом.
Ця гра була найхвилюючою подією в селищі за багато років. Ціла Агуа Санта — навіть старезні діди та дітлахи — юрмилися на вулиці. Не було тільки Антонії С’єрри та Кончі Діас. Ні лейтенант, ні Томас Варгас не викликали нічиєї симпатії, тож усім було байдуже, хто виграє; розвага полягала в тому, щоб стежити за прикрощами суперників і тих, хто поставив на котрогось із них. На користь Томаса Варгаса промовляв той факт, що доти йому щастило в картах, а перевагою лейтенанта вважалися його холоднокровність і слава головоріза.
О сьомій вечора гра скінчилася, і, згідно з правилами, Ріад Халабі проголосив переможцем лейтенанта. Перемогу поліцай сприйняв так само незворушно, як і поразку за тиждень перед тим, — ні знущальної посмішки, ні зайвого слова: він і далі сидів на своєму стільці, колупаючись мізинцем у зубах.
— Що◦ж, Варгасе, настав час відкопати твій скарб, — мовив, коли вщух галас роззяв.
Шкіра Томаса Варгаса зробилася землистого кольору, його сорочка спітніла, і, здавалося, повітря не проникало в нього, а застрягало в роті. Він двічі спробував підвестися, але ноги не слухалися старого. Ріадові Халабі довелося його підтримувати. Нарешті він зібрався на силі й поплентався в бік шосе, а лейтенант, поліцаї, араб, учителька Інес й ціла Агуа Санта галасливою процесією рушили за ним. Коли пройшли милі зо дві, Варгас повернув праворуч й занурився у нетрі, що оточували селище. Стежки не було, проте він упевнено продирався вперед поміж гігантських дерев і заростей папороті, аж поки дійшов до краю ледь помітного в непроникній гущі яру. Юрба залишилася стояти, а Томас Варгас із лейтенантом спустилися в яр. Хоча до заходу сонця залишалося зовсім мало часу, повітря було задушливим. Томас Варгас зробив знак, щоб його залишили самого, став рачки, поповз і зник серед лапастих філодендронів. За мить почувся його розпачливий зойк. Лейтенант метнувся в зарості, вхопив старого за ноги й посмиком витягнув назовні.