Новина спричинила хвилю обурення в усій країні. На телевізійних екранах і на сторінках газет з’явилася жінка, визволена з підвалу, де вона прожила життя, ледве прикрита рядниною, яку хтось накинув їй на плечі. Байдужість, що майже півстоліття оточувала бранку, за лічені години змінилася на прагнення помститися за неї й допомогти їй. Односельці утворили невеличкі загони, щоб лінчувати Амадео Перальту; вони напали на його дім, витягли його звідти і, якби поліція не прибула вчасно й не вирвала старого з рук нападників, його◦б забили камінням на майдані. Щоб притлумити почуття провини через те, що не цікавилися її долею, всі забажали опікуватися Ортенсією. Зібрали гроші їй на пенсію, згромадили тонни непотрібних їй одяганок і ліків, а численні благодійницькі організації заходилися зшкрябувати з неї бруд, стригти волосся та вбирати з ніг до голови й урешті-решт перетворили її на звичайну бабусю. Черниці надали їй ліжко в притулку для нужденних і впродовж кількох місяців тримали її прив’язаною, щоб вона не втекла до свого підземелля, аж поки жінка призвичаїлася до денного світла та змирилася з життям серед інших людей.
Скориставшись роздмуханою пресою загальною ненавистю, численні вороги Амадео Перальти набралися врешті мужності й накинулися на нього. Влада, яка роками не зважала на його зловживання, напустилася на старого, потрясаючи кийком закону. Новина привертала увагу суспільства достатньо часу, щоб запроторити старого до буцегарні, а потім канула в небуття. Покинутий родичами й друзями, перетворений на уособлення всього, що є лихого й огидного в світі, гноблений охоронцями та своїми◦ж товаришами по нещастю, він пробув у тюрмі до самої смерті. Сидів у камері й ніколи не виходив на подвір’я з іншими в’язнями. Туди до нього долинали вуличні звуки.
Щодня о десятій ранку Ортенсія непевною ходою божевільної простувала до в’язниці й передавала черговому для в’язня гарячий горщик.
— Він майже ніколи не залишав мене голодною, — казала, наче виправдовуючись. Тоді сідала на вулиці й починала грати на цитрі, видобуваючи з неї нестерпний лемент. Деякі перехожі, щоб заспокоїти її й змусити замовкнути, кидали монетку.
Скоцюрблений по інший бік муру, Амадео Перальта чув ці звуки, що, здавалося, линули з-під землі й проймали йому нерви. Цей щоденний докір мусив щось означати, але він не міг пригадати, що саме. Іноді його охоплювало відчуття провини, однак пам’ять зраджувала його й видіння минулого губилися в густому тумані. Він не знав, чому перебуває в цій могилі, й поступово забув також світ світла, поринувши в своє нещастя.
Подарунок для коханої
Орасіо Фортунато виповнилося сорок шість років, коли в його життя ввійшла худорлява єврейка, здатна змінити його звички шахрая та збити з нього пиху. Він був із поріддя циркачів, людей, які народжуються з гутаперчевими кістками й природною вправністю, що дозволяє їм робити сальто-мортале, і в віці, коли інші дітлахи повзають, мов хробаки, ці висять униз головою на трапеції та чистять зуби леву. Перш ніж батько Орасіо із штукарського балагану, яким той був доти, зробив поважний заклад, цирк Фортунато пережив на своєму віку більше прикрощів, ніж слави. Інколи, в періоди катастроф чи безладу, трупа скорочувалася до двох-трьох членів клану, які возили в розхитаному ридвані подертий намет й установлювали його у вбогих селищах. Дід Орасіо впродовж багатьох років сам тягнув на собі цілу виставу: він ходив по линві, жонглював запаленими смолоскипами, ковтав шпаги з толедської криці, діставав з капелюха помаранчі та змій і зграбно танцював менует зі своєю єдиною партнеркою — мавпочкою, вбраною в кринолінове плаття та капелюшок з пір’їною. Дід, однак, зумів протистояти мінливостям долі, бо в той час, коли чимало цирків прогоріли, не в змозі конкурувати з іншими, більш сучасними видами розваг, він урятував свій, а під старість спромігся навіть податися на південь континенту й вирощувати на власному городі спаржу та суниці, залишивши цирк без боргів своєму синові Фортунато Другому. Тому бракувало батькового щиросердя, він не був схильний робити еквілібристичні вправи на линві чи піруети з шимпанзе, зате мав незаперечну підприємницьку жилку. Під його орудою масштаб і престиж цирку зросли настільки, що він зробився найбільшим у країні. Три гігантських смугастих шатри прийшли на зміну вбогому наметові лихих часів, у численних клітках містився пересувний зоопарк із дресированими звірами, інші вигадливі машини перевозили акторів і поміж них єдиного відомого в історії черевомовця, який був карликом-гермафродитом. Точна копія каравели Христофора Колумба, що пересувалася на колесах, доповнювала Великий міжнародний цирк Фортунато. Ця величезна флотилія із каравелою як дивовижною згадкою про часи Конкісти попереду процесії вже не пливла за течією, як за часів діда, а рухалася вперед головними автострадами від Ріо Гранде до Магелланової протоки, зупиняючись лише у великих містах, куди в’їжджала під гуркіт барабанів, ревище слонів і лемент блазнів, — тож не було в околі такої людини, яка◦б не відала про приїзд цирку.