Выбрать главу

Фортунато Другий одружився з повітряною гімнасткою, яка народила йому сина, названого Орасіо. Жінка залишилася в одному з містечок, якими пролягав їхній маршрут, бо не хотіла залежати від чоловіка й надумала заробляти на прожиток своєю непевною професією, тож покинула малюка на батька. Від неї в хлопчика зберігся невиразний спомин; він не міг вирізнити образ матері з-поміж численних знайомих акробаток. Йому вже виповнилося десять років, коли батько знову пошлюбився з циркачкою, цього разу наїзницею, яка вміла стояти на голові на всьому скаку й перестрибувати з одного коня на іншого із зав’язаними очима. Вона була напрочуд вродливою, та хоч скільки вживала води, мила й парфумів, не могла позбутися кінського запаху — сухого духу поту й сили. Огорнутий цим неповторним ароматом маленький Орасіо втішався в обіймах її чарівних рук за відсутності матері. Однак через якийсь час наїзниця теж пішла, не попрощавшись. Уже в зрілому віці Фортунато Другий узяв третій шлюб із швейцаркою, котра подорожувала в туристичному автобусі, пізнаючи Америку. Він втомився від свого бедуїнського життя й почувався старим для нових потрясінь, тож згодився проміняти цирк на осіле життя й зрештою замешкав у будиночку в Альпах, серед буколічних гір і лісів. На чолі цирку залишився Орасіо, якому було вже за двадцять.

Орасіо підростав, живучи непевним життям під цирковим шатром, щодня кудись переїжджаючи й засинаючи завжди на колесах. Він зовсім не заздрив іншим дітям, які ходили до школи в сірих формах й чиї долі були накреслені від самого народження. На відміну від них він почувався могутнім і вільним. Знав усі таємниці цирку й однаково невимушено прибирав за звірами й балансував вбраний як гусар на висоті в п’ятдесят метрів, зачаровуючи публіку посмішкою принца-наступника. Якби в якусь мить йому забракло стабільності, він й уві сні не згодився◦б на неї. Досвід кинутої матір’ю, а згодом і мачухою дитини породив недовіру, передусім до жінок, однак він не став циніком, бо успадкував од діда чуле серце. Орасіо був талановитим циркачем, але комерційний бік справи його цікавив більше, ніж мистецький. Змалку він поставив собі за мету розбагатіти, наївно сподіваючись за допомогою грошей досягти певності, якої не мав у сім’ї. Він додав своєму закладові щупалець, придбавши мережу боксерських залів у різних столицях. Від боксу природно перейшов до вільної боротьби та, маючи грайливу уяву, перетворив цей брутальний спорт на драматичну виставу. Це він вигадав Мумію, яка з’являлася на рингу всередині єгипетського саркофагу; Тарзана, який прикривав інтимні місця таким мізерним клаптиком тигрячої шкури, що під час кожного його стрибка публіка тамувала подих у чеканні якогось відкриття; Янгола, який бився об заклад на свою золоту шевелюру — йому її щовечора зрізав ножицями лютий Курамото — вбраний, мов самурай, індіанець-мапуче. Втім, на другий день Янгол знову виходив на арену з неушкодженими кучерями, що незаперечно доводило його божественне походження. Ці та інші комерційні витівки, як і поява на людях із парою охоронців, чиїм завданням було залякувати конкурентів і збуджувати цікавість жінок, принесли Орасіо лиху славу, якою той вельми тішився. Він гараздував, подорожував світом, укладаючи контракти й вишукуючи монстрів, з’являвся у клубах і казино, мав засклений будинок у Каліфорнії й ранчо на Юкатані, проте більшу частину року мешкав у фешенебельних готелях. Втішався товариством найманих білявок. У пам’ять про мачуху вибирав ніжних, пишногрудих, однак любовні справи не надто його цікавили, і коли дідусь наполягав, аби він одружився й народив дітей, щоб рід Фортунато не залишився без спадкоємця, Орасіо відповідав, що, навіть коли він зовсім згубить тяму, все одно нізащо не зійде на шлюбний ешафот. Це був смаглявий здоровань із зачесаною на проділ буйною шевелюрою, кмітливими очима й владним голосом, в якому вчувалася весела брутальність. Він намагався виглядати елегантно й купував собі графське вбрання, проте його костюми були трохи яскравішими, краватки дещо визивними, рубін на персні завеликим, а парфуми надто різкими. Орасіо мав серце приборкувача левів, і жоден англійський кравець не міг цього приховати.