Одні газети звинувачували Блаума в заохоченні евтаназії й порівнювали його думки з ідеями нацистів, інші проголосили його святим. Він не зважав на цей ажіотаж і продовжував свої дослідження й роботу в лікарні. Перекладена різними мовами, його книжка поширювалася в інших країнах, де ця тема також викликала бурхливу полеміку. Фотографії Роберта Блаума часто з’являлися в наукових журналах. Того року йому запропонували очолити кафедру на медичному факультеті, і невдовзі серед студентів він зробився улюбленим викладачем. Роберт Блаум не відзначався ні зарозумілістю, ні екзальтованим фанатизмом речника Божественного провидіння, а лише спокійною впевненістю вченого. Що гучнішою була його слава, то більш замкненим робилося життя Блаумів. Їх налякав цей швидкоплинний сплеск слави, і зрештою вони обмежили коло спілкування найближчими друзями.
Широка публіка забула теорію Роберта так само швидко, як вона й поширилася. Закон ніхто не змінив, парламент навіть не обговорював цього питання, однак в академічних і наукових колах престиж лікаря зріс. У наступні тридцять років Блаум вивчив кілька поколінь хірургів, винайшов нові хірургічні препарати й методи, організував систему пересувних консультацій: автомобілі, човни, авіанетки, обладнані всім необхідним для різних випадків — від пологів до всіляких епідемій; вони рухалися по всій країні, надаючи допомогу навіть у найвіддаленіших кутках, куди раніше діставалися тільки місіонери. Він отримав численні премії, впродовж десяти років був ректором університету й два тижні міністром охорони здоров’я — цього часу Робертові вистачило, щоб зібрати докази корупції й розбазарювання коштів з боку адміністрації й подати їх президентові, якому не залишалося нічого іншого, як відправити його у відставку, бо не можна було стрясати підвалини влади на догоду якомусь ідеалістові. В◦ці десятиліття Блаум і далі досліджував помираючих. Він надрукував чимало статей про обов’язок казати тяжкохворим правду, щоб ті мали час підготувати душу й не були захоплені смертю зненацька, а також про належну повагу до самогубців і способи урвати життя без болю й зайвих страждань.
Про Блаума знову заговорили на вулицях після публікації його останньої книжки, яка не лише піддавала сумніву засади традиційної науки, а й викликала хвилю сподівань по всій країні. За багато років роботи в лікарнях Роберт мав справи з незліченною кількістю хворих на рак і спостеріг, що одні з них були подолані смертю, а тим часом інші — до яких застосовувалися ті◦ж самі методи лікування — вижили. В◦книжці Роберт спробував окреслити зв’язок між раком і душевним станом хворого й стверджував, що сум і самотність збільшують кількість зловісних клітин, бо в пригніченому стані захисні функції організму слабнуть, і навпаки — потяг до життя спонукає організм боротися з недугою. Отже, пояснював він, лікування не повинно обмежуватися хірургією, хіміотерапією чи медичними препаратами, спрямованими лише проти фізичних проявів хвороби, а й покликано дбати передусім про душевний стан пацієнта. В◦останній главі обстоювалася думка, що найбільшу присутність духу виявляють щасливі в шлюбі або оточені іншими виявами ніжності хворі, бо любов має більшу життєдайну силу, ніж найдієвіші ліки.
Преса одразу вловила фантастичні можливості цієї теорії й вклала у вуста Блаума речі, яких той ніколи не казав. Якщо минулого разу неймовірний галас спричинила смерть, то тепер новиною зробилося інше природне явище. Любові надавалися властивості філософського каменю, й мовилося, що вона здатна вилікувати будь-які хвороби. Всі розводилися про книжку, але мало хто її читав. Просте припущення, нібито любов може бути корисною для здоров’я, ускладнювалося мірою того, як їй хотіли надати чи її хотіли позбавити певних якостей, аж поки первісна ідея Блаума загубилася в плутанині абсурдних думок, викликавши замішання в суспільстві. Не бракувало пройдисвітів, які намагалися одержати з цього зиск, експлуатуючи поняття любові, мовби це вони її винайшли. Набули поширення нові езотеричні секти, школи з психології, курси для початківців, клуби одинаків, надійне приворотне зілля, разючі парфуми й безліч дурисвітів, які за допомогою гральних карт і скляних кульок продавали почуття за чотири сентаво[13]. Щойно з’ясувалося, що Ана й Роберт Блауми — зворушливе старе подружжя, яке довго жило разом і зберегло фізичну силу, ясний розум і давню прив’язаність, з них зробили живий приклад. Окрім науковців, які до знемоги студіювали книжку, єдиними, хто читали її не заради пошуку сенсацій, були хворі на рак, однак для них надія на остаточне зцілення виявилася кепським жартом, бо насправді ніхто не міг підказати їм, де й як запобігти чиєїсь любові, а тим паче її зберегти. Хоча, можливо, ідеї Блаума не бракувало логіки, на практиці вона була непридатною.