— Якщо вам щось не подобається, отче, я вас не тримаю, — відповів лікар. — Але не йдіть, поки я вас не оглянув. Коли хочете, можете привести сюди всіх своїх підопічних, ми якнайкраще про них подбаємо, за це платять ті, хто мають гроші. А◦тепер не рухайтеся й широко розплющіть очі.
Після ретельного обстеження лікар підтвердив попередній діагноз, проте оптимізму не виявив.
— Ми тут маємо добре обладнання, але операція буде вельми непростою, й не хочу вас обманювати, отче: тільки чудо може повернути вам зір.
Мігель так знітився, що майже не слухав його, а Філомена вчепилася за таку можливість.
— Ви сказали «чудо»?
— Це такий вислів, сеньйоро. Насправді, ніхто не може гарантувати, що він знову бачитиме.
— Якщо потрібно чудо, я знаю, де його шукати, — мовила Філомена, кладучи плетіння до сумки. — Щиро дякуємо, лікарю. Підготуйте все для операції, ми невдовзі повернемося.
Щойно сіли в автівку — Мігель уперше за багато часу мовчав, а Хільберто був змучений подіями дня, — Філомена звеліла Себастьянові Кануто їхати в бік гори. Той скоса зиркнув на неї й радісно посміхнувся; шофер не раз возив хазяйку туди й завжди робив це неохоче, бо дорога була надто звивистою, але цього разу він тішився думкою, що може допомогти людині, яку поважав більше, ніж будь-кого в світі.
— Куди тепер? — пробурмотів стомлений Хільберто, якому британське виховання не дозволяло поринути в сон.
— Краще поспи, дорога довга. Ми їдемо до гроту Хуани з ліліями, — пояснила сестра.
— Ти збожеволіла! — здивовано вигукнув священик.
— Вона свята.
— Пусті вигадки. Церква ще не винесла ухвали щодо неї.
— Ватикан зволікає ледь не сто років, перш ніж визнає якогось святого. Ми не можемо стільки чекати, — відрубала Філомена.
— Якщо Мігель не вірить у янголів, то тим паче не повірить у тутешню святу, а надто коли ця Хуана поміщицького роду, — зітхнув Хільберто.
— Це не має жодного значення, вона жила в бідності. Не підказуй Мігелеві такі думки, — завважила Філомена.
— Якби її сім’я не сипала грішми, щоб мати власну святу, ніхто◦б і не знав про її існування, — озвався панотець.
— Вона творить такі чуда, які й не снилися твоїм чужоземним святим.
— В◦кожному разі це велике нахабство запобігати для себе особливого ставлення. Хай там як, я — ніщо і не маю права турбувати небо особистими проханнями, — пробуркотів сліпий.
Хуана зробилася знаменитою після передчасної смерті, бо вражені її благочестивим життям і милосердям тамтешні селяни молилися їй, благаючи про заступництво. Невдовзі поширилася чутка, буцімто небіжчиця здатна творити чуда, а вершини слави вона досягла після так званого чуда з мандрівником. Один чоловік заблукав у горах, і його шукали два тижні, а коли рятувальники припинили пошуки й уже намірилися оголосити його мертвим, він об’явився — виснажений і голодний, але неушкоджений. Журналістам чоловік розповів, що вздрів уві сні дівчину в довгому вбранні, з букетом квітів у руках. Коли прокинувся, відчув міцний аромат лілій і не сумнівався, що це небесний знак. Ідучи за різким запахом квітів, чоловік вибрався з лабіринту ущелин і урвищ й урешті-решт вийшов на якусь дорогу. Порівнявши своє видіння із портретом Хуани, він посвідчив, що це той самий образ. Родина дівчини поширила цю історію, облаштувала грот у тому місці, де з’явився мандрівник, і доклала всіх зусиль, щоб довести новину до відома Ватикану. А◦проте відповіді від колегії кардиналів досі не було. Святий престол не любив поквапних рішень, упродовж століть він обачно вершив свою владу й сподівався так само довго вершити її надалі, отож ніколи й ні в чому не поспішав, а надто коли йшлося про беатифікацію. З Південної Америки до Ватикану надходили численні клопотання, в яких ішлося про пророків, благочестивих старців, віщунів, стовпників, мучеників, дів, пустельників й інших шанованих людьми непересічних осіб, однак не варто було захоплюватися кожною з них. Такі справи вимагали надзвичайної обачності, одного хибного кроку було досить, щоб виставити себе на посміховисько, тим паче за нинішніх прагматичних часів, коли зневіра бере гору над вірою. Втім, шанувальники Хуани, поклонялись їй як святій, не чекаючи вердикту з Рима. Продавалися образки й медальйони з її зображенням, газети щодня друкували оголошення, в яких висловлювалася вдячність за якусь зроблену нею ласку. В◦гроті посадили стільки лілій, що від їхніх пахощів чманіли прочани, а худоба в околі втрачала здатність плодитися. Лампадки, свічки й смолоскипи наповнювали повітря сизим димом, а відгомін співів і молитов відлунював у горах, бентежачи ширяючих у небі кондорів. Невдовзі грот наповнився подячними цидулками, всіляким ортопедичним приладдям і мініатюрними копіями різних людських органів, які віряни залишали на підтвердження неймовірних зцілень. Завдяки пожертвам вдалося зібрати гроші, щоб вибрукувати дорогу, яка — хоч звивиста, але придатна для руху — через пару років з’єднала капличку зі столицею.