Пластичний матеріал
Офісна робота
Моя віддана секретарка — одна з тих, хто сприймає свої обов’язки буквально, а це, як відомо, означає переходити межу, захоплювати територію, лізти п’ятьма пальцями у склянку з молоком, аби виловити нещасну волосинку.
Моя віддана секретарка займається, чи хотіла б займатися в моєму офісі всім. Усенький день ми ведемо сердечну битву за повноваження, з усміхом обмінюємося мінами та контрмінами, вилазками й відступами, захопленнями та звільненнями. Але вона знаходить час на все: не лише намагається зробитися господинею офісу, але й ретельно виконує свої обов’язки. От візьмімо слова: не минає і дня, аби вона їх не чистила, глянсувала, ставила на визначену для них поличку, готувала й опоряджала їх для виконання їхніх щоденних обов’язків. Якщо мені з язика зривається зайвий прикметник — бо всі вони народжуються поза орбітою моєї секретарки і почасти поза мною, — у неї вже напоготові олівець, аби його піймати й порішити, не залишивши йому часу на те, аби злютуватися з рештою речення і вижити через недогляд або звичку. Якби я дав їй волю — просто зараз дав їй волю — вона б, розлючена, викинула ці листки у кошик для паперів. Вона так заповзялася впорядкувати моє життя, що кожен мій непередбачений порух спонукає її нашорошитися, вуха нащулені, хвіст сторчака, вся вона — мов натягнута струна. Я мушу ховатись і, вдаючи, що пишу звіт, заповнювати аркушики рожевого або зеленого паперу словами, які мені подобаються, їх грою, вибриками, їх лютими чварами. Моя віддана секретарка тим часом порядкує в офісі, на позір неуважна, але готова до стрибка. Посередині вірша, який, бідака, народжувався такий радісний, я чую, як вона розносить його внівець, і відтак мій олівець галопом вертається до заказаних слів, квапливо їх викреслює, впорядковує безлад, фіксує, чистить, додає лоску, і те, що залишається, либонь, є чудовим, але цей смуток, цей присмак зради на язику, це обличчя шефа, в якого є секретарка.