Чудесні заняття
Яке чудесне заняття: відірвати павуку лапку, покласти її в конверт, надписати «Панові міністру зовнішніх справ», додати адресу, вистрибом спуститися сходами, вкинути листа в поштову скриньку на розі.
Яке чудесне заняття: пройтися пішки бульваром Араґо, рахуючи дерева, і через кожні п’ять каштанів на мить спинятися, стоячи на одній нозі, і зачекавши, коли хтось гляне, видати глухий та короткий звук і крутнутися дзиґою із широко розпростертими руками — як птах-дрімлюга, який розкинувши крила, квилить на деревах Аргентинської півночі.
Яке чудесне заняття: зайти до кав’ярні, попросити цукру, потім ще цукру, ще і ще цукру, й насипати його цілу гору посеред столу, заки за лядою і під білими фартухами наростає злість, а потім легенько плюнути просто на середину цієї купи цукру і стежити за сходженням маленького льодовика слини, чути гуркіт розколотого каміння, яким воно супроводжується і який народжується у здавлених горлянках п’яти завсідників і господаря, порядного чоловіка посеред робочого дня.
Яке чудесне заняття: сісти в автобус, зійти навпроти міністерства, прокласти собі шлях, розмахуючи проштемпельованими конвертами, проминути останнього секретаря й увійти, твердо й поважно, у великий кабінет із дзеркалами якраз тієї миті, коли кур’єр в блакитній уніформі вручає міністрові листа, побачити, як той розпечатує конверта розрізним ножем історичного походження, засовує туди два тонкі пальці і виймає павукову лапку, видивляється на неї, — й акурат тоді задзижчати, як муха, і побачити, як міністр блідне, хоче викинути лапку, але не може, бо вона в нього уп’ялася, — повернутися й вийти, насвистуючи, оголосити, проходячи коридорами, про відставку міністра.
Vietato introdurre biciclette
У банках і торгових домах цього світу всім плювати, якщо хтось зайде з головкою капусти під пахвою чи з туканом, або виспівуючи, як канарок, пісеньок, яких навчила мене моя мати, чи ведучи за руку шимпанзе в смугастій матросці. Та щойно увійде людина з велосипедом, як здіймається страшенний рейвах, транспортний засіб насильно виставляють на вулицю, а його власника різко відчитують працівники установи.
Для велосипеда, створіння скромного й слухняного, є приниженням і знущанням наявність табличок, які чванькувато перепиняють його перед пречудовими скляними дверима міста. Відомо, що велосипеди всіма способами намагалися виправити своє сумне суспільне становище. Але в абсолютно всіх країнах світу «заборонено входити з велосипедами». Дехто додає: «і псами», що подвоює у велосипедів і собак їхній комплекс неповноцінності. Кіт, заєць, черепаха фактично можуть зайти в корпорацію «Bunge & Born» чи в адвокатські контори на вулиці Сан-Мартін, і це викличе лише здивування, великий захват серед запопадливих телефоністок або від сили наказ, аби портьє викинув вищезазначених тварин на вулицю. Останнє може статися, але не є принизливим, бо, по-перше, це лише одна із численних можливостей, і потім це є наслідком якоїсь причини, а не холодної наперед визначеної каверзи, вибитої на бронзових чи емалевих табличках, скрижалях невблаганного закону, які топчуть просту невимушеність велосипедів, цих невинних створінь.
У кожному разі, стережіться, управителі! Троянди також простодушні та милі, але ви, мабуть, знаєте, що у війні двох троянд наклали головами принци, які були схожі на чорні блискавки, засліплені пелюстками крові. Аби не сталося так, що одного дня велосипеди на ранок вкриються шипами, що ручки їхніх рулів виростуть і вигнуться, наче роги бика, що, вкриті бронею своєї люті, вони посунуть хмарою на скляні двері страхових компаній і що скорботний день закінчиться загальним падінням акцій, цілодобовим трауром, візитними картками з висловленнями співчуття.