В одному шотландському містечку продають книжки із чистою сторінкою, загубленою серед інших сторінок. Якщо читач доходить до цієї сторінки, коли б’є третю дня, він вмирає.
На Квірінальській площі в Римі є місце, про яке до ХІХ сторіччя знали втаємничені, з якого у повню видно, як поволі рухаються статуї Діоскурів[1], які укоськують своїх коней, що стали дибки.
В Амальфі, там, де закінчується набережна, є пірс, що врізується в море і в ніч. Звідти чутно, як десь за останнім маяком гавкає пес.
Один чоловік видавлює зубну пасту на щітку. І раптом бачить крихітну фігурку жінки, яка лежить горілиць, — із коралу чи, може, пофарбованої м’якушки.
Коли відчиняєш шафу, аби дістати з неї сорочку, звідти випадає старий відривний календар, який розсипається на окремі листочки і вкриває білизну тисячами брудних паперових метеликів.
Відомо про одного комівояжера, в якого розболівся лівий зап’ясток — якраз під наручним годинником. Коли він здер із себе годинника, бризнула кров: у рані було видно сліди дрібненьких зубів.
Лікар завершує обстеження і заспокоює нас. Його приглушений і теплий голос передує лікам, рецепт яких він зараз виписує, сівши за свій стіл. Час від часу він підводить голову і підбадьорливо нам усміхається. Нічого страшного, за тиждень з нами буде все гаразд. Ми, щасливі, зручніше вмощуємося в кріслі і розсіяно роздивляємося довкола. І раптом у сутіні під столом ми бачимо ноги лікаря. Штани в нього задерті до стегон, а на ногах — жіночі панчохи.
Інструкції до розуміння трьох знаменитих картин
На цій бридкій картині зображено чування біля труни на берегах ріки Йордан. Не часто невмілому художнику вдавалося підліше натякнути на сподівання світу на Месію, відсутність якого б’є у вічі. Відсутній на полотні, яке являє собою світ, він лізе в очі в непристойному зіві мармурового саркофага, водночас ангел, покликаний оповістити про воскресіння його тлінної плоті, незворушно чекає на з’яву знаків. Зайве пояснювати, що ангел — це оголена фігура, яка безсоромно виставляє напоказ свої прекрасні тілеса, перебрана Магдаленою: страшенний глум у той час, коли справжня Магдалена простує шляхом (де натомість множиться зле богохульство у вигляді двох кроликів).
Хлопчик, який засунув руку в саркофаг, — це Лютер, тобто дідько. Про вбрану постать сказано, що вона символізує Глорію, коли та сповіщає, що всі людські амбіції поміщаються в горщику; але вона погано виписана і наводить на думку про фальш жасмину чи збіглу манну кашу.
Сен-Сімон вважав, що бачить у цій картині сповідь єретика. Єдиноріг, нарвал, сороміцька перлина у формі груші в медальйоні, погляд Маддалени Строцці, яким вона уп’ялася кудись, де можуть давати хльосту або ж займатися розпустою: Рафаель Санті сфальшував тут її найжахливішу правду.
Тривалий час насичений зелений колір обличчя моделі приписували пороку або весняному рівноденню. Єдиноріг, фалічний звір, її розбестив: у її тілі дрімають гріхи світу. Потім побачили, що досить зняти оманливі шари фарби, нанесені трьома запеклими ворогами Рафаеля: Карлосом Гогом, Вінсентом Грожаном, якого звали «Мармур», і Старим Рубенсом. Перший шар був зелений, другий зелений, а третій білий. Неважко розгледіти тут потрійний символ смертоносної нетлі, до мертвенно-блідого тіла якої прикріплено крильця, через які її легко прийняти за трояндові пелюстки. Скільки разів Маддалена Строцці зрізала білу троянду і відчувала, як та квилить в її пальцях, звивається і тихо квилить, наче маленька мандрагора чи одна з тих ящірок, які співають, наче ліри, коли їм покажеш дзеркало. Та вже пізно, її вжалила нетля: Рафаель про це знав і відчував, що вона вмирає. Аби намалювати її правдиво, він додав єдинорога, який є символом цнотливості, ягням і водночас нарвалом, що п’є з рук незайманки. Але в її образі він малював нетлю, і цей єдиноріг вбиває свою господиню, встромляє в її величне лоно ріг, витвір безсоромності, повторює діяння всіх начал. Те, що ця жінка тримає в своїх руках, є таємничим келихом, з якого ми пили — не відаючи цього, вдовольняючи спрагу з інших уст — червоне й молочно-біле вино, з якого виходять зорі, хробаки й залізничні вокзали.
На цій картині хочеться бачити полювання на слонів, мапу Росії, сузір’я Ліри, портрет переодягненого Генріхом VIII папи, шторм у Саргасовому морі чи того золотистого восьминога, який водиться в широтах Яви і, политий цитриновим соком, чхає і гине, спустивши дух.
1
Діоскури — у давньогрецькій міфології: герої, брати-близнюки Полідевк (у римлян Поллукс) і Кастор, що брали участь у поході аргонавтів (тут і далі — примітки перекладача).