Лікування
Хроноп, вивчившись на лікаря, відкриває кабінет на вулиці Сантьяґо-дель-Естеро. Зараз же приходить хворий і розповідає скільки у нього болячок, як уночі він не спить, а вдень не їсть.
— Купіть великий букет троянд, — радить йому хроноп.
Спантеличений хворий йде геть, але купує букет і притьмом одужує. Сповнений вдячності, він іде до хронопа й опріч гонорару на знак своєї поваги вручає йому прегарний букет троянд. Заледве він іде геть, хронопа обсідають болячки: його все болить, вночі він не спить, а вдень не їсть.
Особисте і загальне
Одного разу хроноп, зібравшись почистити зуби, підійшов до балкона; коли він побачив ранкове сонце і прегарні хмари, які пливли небом, його охопила така нестримна радість, що він міцно стиснув тюбик зубної пасти і та почала виповзати з нього довгою рожевою смужкою. Наклавши на щітку цілу гору пасти, хроноп виявив, що все-таки витиснув її забагато, тому почав струшувати тюбик через вікно і клапті рожевої пасти полетіли з балкона на вулицю, де саме зійшлися кілька фамів, аби обговорити міські новини. Клапті рожевої пасти падали на капелюхи фамів, поки нагорі переповнений щастям хроноп чистив зуби, щось мугикаючи. Фами, обурившись таким неймовірним нехлюйством хронопа, вирішили відправити до нього делегацію, аби вмить дати йому прочуханки, тож делегація у складі трьох фамів піднялася в помешкання хронопа і відчитала його такими словами:
— Хронопе, ти зіпсував наші капелюхи — і тобі доведеться відшкодувати нам збитки.
А потім значно гучніше:
— Хронопе, не годиться так переводити зубну пасту!!!
Пошуковці
Три хронопи й один фам єднаються на ґрунті спелеології, аби знайти підземні ключі одного джерела. Коли вони дістаються до входу в печеру, один хроноп, підтримуваний іншими, спускається униз, примоцувавши до спини пакунок зі своїми улюбленими канапками (із сиром). Два хронопи-лебідчики поволеньки його опускають, а фам записує у грубий зошит подробиці експедиції. Невдовзі від хронопа надходить перша вістка: він розлючений, бо вони помилилися і поклали йому канапки із шинкою. Він смикає за мотузку і вимагає, щоб його підняли. Хронопи-лебідчики стурбовано радяться, а фам розпрямляється на весь свій жахливий зріст і каже «НІ» з такою люттю, що хронопи, відпустивши мотузку, кидаються його заспокоїти. Саме цим вони й займаються, коли надходить ще один сигнал, позаяк хроноп гепнувся якраз на джерельні ключі й повідомляє звідти, що все погано: захлинаючись прокльонами й слізьми, він сповіщає, що всі канапки — із шинкою, що скільки він їх не перебирає, серед канапок із шинкою немає жодної із сиром.
Виховання принца
Хронопи майже ніколи не мають дітей, та коли вони їх мають, то втрачають голову і діється щось надзвичайне. Наприклад, народжується в хронопа син, і його охоплює захват, він впевнений, що його дитина є уловлювачем краси, а її венами тече вся хімія з розкиданими там і сям острівцями, які є оазами красних мистецтв, поезії та міського благоустрою. Тож цей хроноп, побачивши своє чадо, не може не вклонитися йому низенько і не сказати слова благоговійного пошанівку.
А син, певна річ, затято його ненавидить. Коли він досягає шкільного віку, батько записує його до першого класу початкової школи, і малий хроноп почувається щасливим серед інших маленьких хронопів, фамів і надійок. Але що ближче полудень, то більше він хнюпиться, позаяк знає: біля виході зі школи на нього чекатиме батько, який, побачивши його, здійме руки і казатиме всяке-різне, а саме:
— Добрий мобрий хронопе хронопе, найкращий, найдоросліший, найрум’яніший, найохайніший, найпоштивіший і найстаранніший з дітей!
Через це малі фами й надійки, стоячи на краю тротуару, корчаться від сміху, а малий хроноп уперто ненавидить свого батька і врешті-решт між першим причастям і службою у війську обов’язково викине йому якомусь коника. Але хронопи не беруть цього близько до серця, бо вони також ненавиділи своїх батьків, і навіть може здатися, що ця ненависть є іншим ім’ям свободи або безмірності світу.
Наклейте марку у верхньому правому куті конверта
Фам і хроноп, великі друзі, йдуть разом на пошту, аби відправити листи своїм дружинам, які завдяки старанням компанії «Томас Кук і син» подорожують Норвегією. Фам акуратно наклеює свої марки, легенько постукуючи по них зверху, аби вони добре приклеїлися, а от хроноп видає жахливий зойк, перелякавши цим службовців, і в страшному гніві заявляє, що зображення на марках бридкі та незугарні, тож він нізащо на світі не спаскудить свої вияви подружньої любові таким убозтвом. Фам почувається ні в сих ні в тих, бо він вже наклеїв свої марки, та позаяк він добрий друг хронопа, то хоче з ним солідаризуватися і насмілюється сказати, що малюнок на марці за двадцять сентаво і справді є радше вульгарним і посереднім, але та, що за песо, має барву осаду у вистояному вині. Але ніщо не заспокоює хронопа, який розмахує своїм листом і на чому світ кляне поштових службовців, які ошелешено на нього витріщаються. Надходить поштмейстер, і не минає й двадцяти секунд, як хроноп опиняється на вулиці — з листом в руці та каменем на душі. Фам, який нишком кинув свого листа в поштову скриньку, підходить, аби його втішити, і каже: