— На щастя, наші дружини подорожують разом: я у своєму листі написав, що з тобою все гаразд, отже твоя жінка довідається про це від моєї.
Телеграми
Одна надійка з Рамос-Мехії та її сестра з В’єдми обмінялися такими телеграмами:
ТИ ЗАБУЛА КАНАРКОВУ СЕПІЮ. ДУРЕПА. ІНЕС.
САМА ТИ ДУРЕПА. ЕММА.
Три телеграми хронопів:
НЕСПОДІВАНО ПОМИЛИВСЯ ПОЇЗДОМ ЗАМІСТЬ 7:12 СІВ У 8:24 ПЕРЕБУВАЮ В ДИВНОМУ МІСЦІ. НЕДОБРІ ЛЮДИ РАХУЮТЬ МАРКИ. ЯКАСЬ ЗЛОВІСНА МІСЦИНА. СУМНІВАЮСЬ, ЩО ТЕЛЕГРАМУ ПРИЙМУТЬ. СКОРІШ ЗА ВСЕ, Я ЗАХВОРІЮ. Я ТОБІ КАЗАВ, ЩО ТРЕБА ВЗЯТИ ЗІ СОБОЮ ГРІЛКУ. ДУЖЕ ПРИГНІЧЕНИЙ СИДЖУ НА СХОДАХ ЧЕКАЮ ПОЇЗДА НАЗАД. АРТУРО.
НІ. ЧОТИРИ ПЕСО ШІСТДЕСЯТ АБО НІЧОГО. ЯКЩО ТОБІ СПУСТЯТЬ ЦІНУ, КУПИ ДВІ ПАРИ, ОДНУ ОДНОБАРВНУ, А ІНШУ В СМУЖКУ.
Я ЗАСТАВ ТІТКУ ЕСТЕР В СЛЬОЗАХ, ЗАХВОРІЛА ЧЕРЕПАХА. СХОЖЕ, ОТРУЙНИЙ КОРІНЧИК ЧИ ЗІПСУТИЙ СИР. ЧЕРЕПАХИ ДЕЛІКАТНІ ТВАРИНИ. ТРОХИ ДУРНІ, НЕ РОЗРІЗНЯЮТЬ. ЯК ЖАЛЬ.
Їхні природничі історії
Хроноп, який бреде пустелею, стрічає лева, і відбувається такий діалог:
Лев: Я тебе з’їм.
Хроноп (страшенно пригнічений, але з гідністю): Ну і нехай.
Лев: Тільки не це. Не корч із себе мученика. Або ридай, або бийся — одне з двох. Бо так я не зможу тебе з’їсти. Ну ж бо, я чекаю. Чого ти мовчиш?
Хроноп мовчить, і лев торопіє, аж тут йому до голови приходить ідея.
Лев: Добре, що я загнав у передню лапу кольку, яка мені дуже докучає. Витягни її, і я тебе помилую.
Хроноп витягає йому скалку, і лев йде собі геть, знехотя пробурчавши:
— Дякую, Андрокле[11].
Кондор, як грім з ясного неба, падає на хронопа, який прогулюється Тіноґастою, і, приперши до гранітної стіни, бундючно каже:
Кондор: Ну-бо, скажи, що я негарний.
Хроноп: Ви найгарніший з птахів, яких мені довелося бачити.
Кондор: Цього мало.
Хроноп: Ви гарніший, ніж райський птах.
Кондор: Ну-бо, скажи, що я невисоко літаю.
Хроноп: Ви літаєте на запаморочливих висотах, ви цілком надзвуковий і стратосферний.
Кондор: Ну-бо, скажи, що я погано пахну.
Хроноп: Ви пахнете краще, ніж цілий літр одеколону «Жан-Марі Фаріна».
Кондор: Що за мерзенний тип. Не лишає жодної шпарки, куди б його цюкнути.
Хроноп здибує серед полів одиноку квітку. Спочатку він хоче її зірвати,
але йому спадає на думку, що це зайва жорстокість,
і він стає біля неї навколішки і весело з квіткою бавиться: гладить її пелюстки, дмухає, аби вона гойдалася, дзижчить, як бджола, вдихає її пахощі й нарешті влягається під квіткою й засинає, огорнутий безмірним спокоєм.
І квітка думає: «Він — наче квітка».
Фам походжає лісом і, хоча й не потребує дров, захланно позирає на дерева. Деревам дуже страшно, бо вони знають звичаї фамів і бояться найгіршого. Серед них є красень евкаліпт, і фам, уздрівши його, радісно скрикує і танцює тропака й півторака довкола стривоженого евкаліпта, приказуючи:
— Антисептичне листя, здорова зима, повна гігієна.
Він витягає сокиру й, ані трохи не вагаючись, вганяє її евкаліпту в живіт. Смертельно поранений евкаліпт стогне, й інші дерева чують слова, які він каже поміж зітхань:
— Подумати лишень, цей йолоп мав купити пастилки Вальда, та й тільки всього.
Так склалося, що черепахи, ясна річ, є великими шанувальницями швидкості.
Надійки це знають і їм до цього байдуже.
Фами це знають і кепкують.
11
Андрокл — за легендою, римський раб, який втік від жорстокого господаря в африканську пустелю, де витяг колючку з лапи пораненого лева і подружився з ним, що в подальшому, коли обидва опинилися на арені римського цирку, врятувало йому життя.