Кожна із цих інтерпретацій є точною, якщо взяти до уваги загальні обриси полотна, як би на нього не дивитися: так, як воно висить, догори дриґом чи боком. Відмінності зводяться до деталей; у центрі залишається ЗОЛОТО, цифра СІМ, СКОЙКА, яку можна розгледіти між стулками капелюха і коларом, з ПЕРЛИНОЮ-головою (променистий осередок оздобленого перлами убору, або провідна держава) і дзвінка ЗЕЛЕНЬ, якою сочиться все полотно.
Зробіть простий експеримент: поїдьте в Рим і покладіть руку на серце короля — ви зрозумієте генезу моря. Ще простіше піднести до рівня його очей запалену свічку: відтак ви побачите, що це не обличчя і що місяць, засліплений одночасною з’явою, котиться десь на задньому плані на прозорих коліщатках і вальницях, наклавши головою у спогадах про житія святих. Не помиляється той, хто бачить у цій грізній скам’янілості бій леопардів. Але там також присутні неквапливі кинджали зі слонової кості, пажі, яких підточує нудьга у довгих коридорах, і нещира балачка між проказою й алебардами. Владарювання цього чоловіка є лише сторінкою в історичній хроніці, та він цього не знає і незворушно розважається рукавичками й хохулями. Чоловік, який дивиться на тебе, вертається з пекла; відійди від картини і побачиш, як він потроху почне усміхатися, бо він порожній, наповнений повітрям, ззаду його підтримують кістляві руки — як карткового короля, коли починають зводити замок із карт і все дрижить. І напучення його таке: «Третього виміру немає, земля є плоскою, а людина плазуном. Алілуя!» Можливо, ці слова промовляє дідько, і, можливо, ти в них віриш, бо їх тобі каже король.
Інструкція, як вивести мурах у Римі
Сказано, що мурахи зжеруть Рим. Вони лазять поміж камінням з плитняку. Вовчице, що за низка коштовного каміння перерізає тобі горло? Звідкись видобуваються води фонтанів, живі класні дошки, тремтливі камеї, які посеред ночі шамотять про історію, династії та вшанування. Треба було б знайти серце, яке змушує бити фонтани, аби убезпечити його від мурах, і завести в цьому місті з розливом крові, з рогами достатку, які, наче руки сліпця, здіймаються догори, ритуал порятунку, аби майбутнє наточило собі об гори зуби, плуганилося спокійно й без зусиль — і без жодної мурахи.
Спочатку зорієнтуємося, де ті фонтани; це просто, бо на кольорових картах, на величезних планах міста, фонтани позначені також водними струменями та водоспадами блакитного кольору, треба лише добре їх пошукати й обнести загородою синього олівця, але не червоного, бо добра мапа Риму червона, як сам Рим. На багрянці Риму синій олівець позначить фіолетову загорожу довкола кожного фонтана, і тепер ми певні, що маємо їх всі, як на долоні, і що знаємо, як в’юняться води.
Важчою, більш відлюдною і потайною є необхідність прохромити тьмяний камінь, під яким зміяться ртутні жили, набравшись терпцю, розгадати шифр кожного фонтана, в залиті місячним сяйвом ночі закохано чувати біля імператорських кубків, доки з усього цього зеленого журкоту, шемроту, як у квітів, потроху не проступлять напрямки, перехрестя, інші вулиці — живі. І без утоми вивчати їх — ліщиновим прутом, роздвоєним чи у формі трикутника, двома прутиками в кожній руці, однією лозиною в кволих пальцях; й усе це так, аби не бачили карабінери та ввічливо підозріливі жителі, пройти Квіріналем, піднятися на Капітолій, з криком пробігтися Пінчо, з’явитися й завмерти, як повітряна куля, на площі Екседри й порушити порядок — і так добути з глухих металів землі номенклатуру підземних рік. І нікого й ніколи не просити про допомогу.
Відтак помалу стане видно, як на цьому пласті зухвалого мармуру дружно в’ються жили — заради втіхи вод, заради мистецтва гри, доки потроху вони не зблизяться, стечуться докупи, порідняться, переростуть в артерії, розсиплються пружними струменями на центральній площі, де дрібно пульсує рідке скло, основа мерхлих кубків, морський кінь[2]. І ми вже знатимемо, де, в яких вапнякових склепах, серед дрібних кістяків лемурів, вибиває свій ритм серце води.
На те, щоб це розвідати, піде багато труду, але ми розвідаємо. І тоді уб’ємо мурах, які пориваються до фонтанів, спалимо дотла ті галереї, які прокладають ці жахливі шахтарі, щоб наблизитися до потаємного життя Риму. Уб’ємо мурах лише тим, що дійдемо до центрального фонтана раніше. І поїдемо геть нічним поїздом, утікаючи від мстивих ламій, сповнені темним щастям, змішавшись із солдатами й черницями.
Інструкція, як підніматися сходами
Мабуть, кожен з нас бачив, як підлога частенько вигинається так, що одна її частина піднімається під прямим кутом до площини землі, а потім наступна розміщується паралельно цій площині, аби далі перейти в новий перпендикуляр — і так повторюється по спіральній чи ламаній лінії до висот, які можуть бути абсолютно різними. Схилившись і поклавши ліву руку на одну з вертикальних частин, а праву — на відповідну горизонтальну, якусь мить можна володіти сходинкою чи приступцем. Кожна з цих сходинок, утворених, як можна бачити, з двох елементів, розміщена трохи вище і далі, ніж попередня, — це ключовий принцип сходів, позаяк будь-яка інша комбінація могла б, мабуть, створити гарніші й мальовничіші форми, але нездатні перемістити з першого поверху на другий.
Сходами піднімаються передом, бо задом чи боком підніматися ними вкрай незручно. Нормальне положення тіла — стоячи, руки опущені й розслаблені, голова піднята, але не настільки, щоб очі перестали бачити сходинки, розташовані безпосередньо над тією, на якій ви стоїте, дихання повільне й розмірене. Аби зійти сходами, передусім треба підняти нижню праву частину тіла, яка майже завжди загорнута в шкіру чи замшу і яка — за деякими винятками — поміщається на сходинку. Поставивши на першу сходинку цю частину тіла, яку ми скорочено називатимемо ногою, треба підняти таку саму ліву частину тіла (яка також називається ногою, але не треба її плутати з ногою, згаданою раніше) і, піднявши її на висоту ноги, продовжити її рух далі, доки вона не стане на другу сходинку — таким чином на цю приступку спиратиметься нога і на перший східець спиратиметься нога. (Перші сходинки завжди є найважчими, доки не з’явиться необхідна координація. Збіг назв «нога» і «нога» утруднює пояснення. Особливо вважайте на те, щоб не піднімати одночасно ногу і ногу).
Коли ви таким робом дістанетеся другої сходинки, досить буде почергово повторювати ці рухи, аби дійти до кінця сходів. Зійти з них просто: треба лише легенько пристукнути закаблуком і це зафіксує їх на місці, з якого вони не зрушать аж до моменту спуску.
2
Тут — натяк на фонтан Наяд у Римі, розташований на центральній площі Республіки (колишній площі Екседри), одним з елементів центральної фігури якого є дельфін, якого деякі корінні народи Південної Америки називають морським конем.