Кеннету здалося, наче агер трохи звів брови.
— Добре. Але їх усе одно вдвічі більше. У вас хоча б чарівник є?
— Він загинув учора на льодовику.
— Як?
— Батько Льоду згадав про нього.
Борегед здригнувся і вперше глянув на Кеннета. Його очі мали дивовижний світло-зелений колір. Кеннет з величезним зусиллям витримав цей погляд.
Раптом шаман підхопився з каменя.
— Бери своїх людей і ходімо зі мною, — сказав він тоном, який відбивав бажання перепитувати, і рушив у бік повороту.
Лейтенант кивнув загону. Солдати рухалися з обережністю людей, що очікують засідки, але підійшовши, не промовили і слова. Вистачило того, що їхній командир та агер не намагалися повбивати один одного.
— Ідемо за ним, — Кеннет вказав на шамана. — Тримати стрій.
Іти було недалеко. На перше тіло вони натрапили ярдів за тридцять за поворотом. На око дівчині було десь п’ятнадцять років. Вдягнена в міхові штани та куртку, в долонях вона тримала всаджену сторчма на держак косу. З її грудей стирчали три стріли. Борегед встав поруч із нею, вглядаючись у глибини невеличкої котловини, стіни якої були всаджені отворами печер.
— У мене було двісті воїнів та двоє Мудрих на допомогу, — заговорив, наче були на прогулянці. — Мені здавалося, що цього досить. Тепер лишилося п’ятдесят, а я — один.
Розвернувся та одним поглядом охопив увесь загін.
— Багато років наші ґаахгері оспівуватимуть битву — чи радше різанину — в цій котловині. Дивіться, люди. Так виглядає місце, в якому напали на десятьох шалених чаклунів.
Не мусив цього говорити. Котловина виглядала так, наче нею пройшовся торнадо в поєднанні із градом, грозою, заметіллю та раптовою пожежею. Увесь простір був почорнілий та присмалений, наче після ударів блискавок. Де-не-де в землі зяяли діри та прірви, із краями, надщербленими так, наче знизу в землю гатив гігантський бойовий молот. Середина котловини була виметена від тонкого слою ґрунту й полискувала голою лисиною скелі, а узбіччя були позначені сотнями малих та великих каменів, вбитих у землю з такою силою, що вони ледве виступали над поверхнею. Ліворуч від них стирчала брила льоду шириною в двадцять стоп і висотою в два сажні. Кеннетові здалося, що всередині він помітив застиглі в нерухомості фігури. Не міг розпізнати, чи це агери, чи люди.
Зрештою, і люди, і агери були всюди. Тіла — порізані, попалені, розірвані, поплямивши кров’ю все навколо, на шматки. Деякі все ще сплетені в боротьбі, так ніби навіть смерть не могла стримати їхньої бойової люті. Кеннет помітив двох агерів, що вчепилися в труп молодого чоловіка. В одного були відірвані обидві ноги, але він усе ще стискав пальці на списі, встромленому в живіт людини, На другому майже зовсім не було шкіри, але, незважаючи на це, він зумів стиснути щелепи на горлянці горця. Вони лежали неподалік мертвої дівчини.
— Так, — здавалося, шаман читав у його думках. — Цей виявився для нас неприємною несподіванкою. Не мав стояти на варті, не мав використовувати магію й не мав наробити галасу. Але стояв, використовував і наробив. Тому наш напад перетворився на різанину.
Лейтенант обвів поглядом побойовисько. Солдати позаду стояли в абсолютній тиші.
— Скільки шадорі володіли магією? — не міг втриматися, щоб не поставити цього питання, хоча знав відповідь: значно більше, ніж думало керівництво Гірської Варти.
Борегед сплюнув на сніг.
— Володіли? Ні, солдате, не вони володіли магією. Це вона володіла ними. Коли користувалися нею, то вбивали як своїх, так і наших, або ж пускали нікому не потрібні феєрверки. Але цих феєрверків було так багато, що неможливо було не обпектися, — шаман замовкнув на мить, а потім додав, — десятеро, якщо хочеш знати. Десятеро, а я, як дурень, вважав, що троє, найбільше — четверо. І внаслідок цього я втратив понад сотню найкращих воїнів.
Раптом він підняв руку й видав протяглий крик, в якому звучало шаленство. Відлуння прийшло аж із протилежного боку котловини. Коли розвернувся до людей, на його обличчі знову була маска спокою.
— Але аж стільки не загинуло б, якби не той шадорі, який вмів накладати чари, наче один з ваших бойових магів, — шаман говорив усе швидше й голосніше. — Не марнував часу й енергії, не забивав своїх. Його чари були наче удари майстра меча: швидкі, точні та смертельні. Це завдяки йому від нас зуміли втекти останні кільканадцять із цієї групи. Тільки завдяки йому.
Вартівники загули. Кеннет стишив їх жестом і вдруге витримав погляд агера.
— Заради води, якою ти напоїв гори, розкажи нам усе, що ти знаєш, шамане.
Борегед заспокоївся, подивився на обличчя зібраних людей, наче знову їх рахував. Нарешті кивнув.