Десь чверть години зал наповнювало плямкання та стукіт ложок об миски, обслуга ж, яка складалася з корчмаря та п’яти дівчат, крутилася поміж столами, підносячи нові й нові порції. Поки що дівчат ніхто не пощипував, пиво та каша зі шкварками були в пріоритеті.
Кеннет прикликав до себе господаря.
— Гідне привітання, — похвалив він.
Корчмар трохи вклонився, з гідністю.
— В мене двоє синів у Варті, пане лейтенанте, один — десятник у Восьмому полку, другий служить у Четвертому. Я сам просив бургомістра, щоб той дозволив мені вас пригощати. Було б соромно інакше.
Офіцер усміхнувся й перейшов до потрібної теми.
— Дівчата з обслуги — це гості?
Корчмар широко вишкірився.
— Авжеж, але за це місто не платить. Нехай ваші солдати домовляються з ними особисто. І щоб жодного примусу, — додав він твердо.
— Не буде, але їх лише п’ять…
— Знаю, на вечір я запросив ще кількох з інших корчем, на горищі є пара кімнат з окремими ліжками. Їх можна винайняти за додаткову плату.
Це пояснювало всю учту. Що б там місто та корчмар не витратили на гостинність, отримають компенсацію іншим чином. Схоже, його солдати залишать тут чималу частку свого жалування, а кілька дівчат зберуть непогану суму на посаг. Що ж, якщо обидві сторони матимуть із цього зиск — чому б і ні?
Він повів поглядом за цицькастою брюнеткою із симпатичним личком і несамовито довгими віями. Цікаво, скільки коштує найняти кімнату на годину, — він придивився до неї краще, — або й на дві?
Корчмар багатозначно кахикнув і сказав:
— Мисса — мила, але очікує від клієнтів особливої щедрості, пане лейтенанте. Мені дати їй знати, що ви хотіли б бути першим?
Першим. Це слово подіяло як холодна вода. Раптом він уявив собі, як виходить із кімнати, проминаючи чергу, що стоїть під дверима — чергу з чоловіків, які тупцюють на місці. Відчув себе недобре, але на допомогу випірнуло слово-щит:
— Обов’язки, господарю. В офіцера забагато справ, щоб дозволяти собі такі приємності. — Вирішив змінити тему. — Як приготування до свята? Я маю на увазі всю долину.
— Як і щороку: війти сіл женуть вибрані стада на пасовиська, молоді шукають палиці та кийки, старші — розповідають, що вони виробляли в минулі роки, причому що більше часу минуло, то більше трофеїв у їхніх розповідях. Усі готуються до трьох днів набігів, крадіжок, нападів, пияцтва та доброї розваги.
— Є якісь роди, які особливо не люблять одне одного?
— Дривци, як і щороку, тримаються з фер-Леверами проти Касорнів та Нертивесів, клан старого Ґверра традиційно стоїть обік, хоча невідомо, як воно буде цього разу, бо його старший син увійшов у рід кан-Меаз, а ті начебто наближені до Тивуннів, які мають грошові борги перед старим фер-Левером, тож не захочуть їх злити. У свою чергу рада села Севени вирішила, що не ділитиметься на роди та клани, а виступить усім селом як одним цілим, — що ж, побачимо, минулого року їм не вдалося, бо молодий Фетас, той, чия мати — із Зесарів, на самому початку побився із братами лге-Ґроде, тож зараз там наказали всім дати у заставу чималі гроші. Той, хто порушить перемир’я, втратить ці гроші, але, наскільки я знаю цих горців, кілька з них без вагання відмахнуться від срібла, аби лише відігратися на неулюблених сусідах. Дівчата з Нижнього Вессу, як і минулого року, поєднали сили, щоби втерти носа тим, що з Верхнього. Зате Кеверан-лаґ-Мавенн збирає молодих з усіх південних схилів і…
Попливла річка назв родів, коаліцій, кровних зв’язків, дружб до смерті, які тривали до першої сварки, і кривавих вендет, про які забували після кількох кухлів. Здавалося, що місцеві не дуже нудилися, хоча як для такої кількості союзів, поділів та контрсоюзів, кількість смертельних жертв була дивовижно низькою. За останні десять років було лише два трупи, та й то, ймовірніше, внаслідок нещасних випадків, а не через реальну жагу вбивства. В обох випадках родини вбивць заплатили поголовне, а самі винуватці зникли в горах. Мешканці долини любили сперечатися, сваритися та бити одне одного по мордяках, але бійку до смерті сприймали надто поважно, щоби вдаватися до неї без насправді серйозної підстави. Були вессирцями до самих кісток.
Лейтенант давно вже припинив слухати корчмаря, який заливав його потоком назв родів, кланів, коаліцій, умов, місцевих союзів, зв’язків та альянсів. Порівнюючи зі всім цим, політика та інтриги імператорського двору здавалися простими, наче дитяча забавка.
За найближчим столом раптом виник якийсь рух: це Берґх звівся, послабив пояс, тихенько бекнув у кулак і підняв кухоль.
— Тост, — гукнув. — Вип’ємо за долину Маверс та Місяць Викрадача Кіз, який засвітив над нею в чотириста двадцять восьмий раз.