— Не дуже розумію…
— А тут нема чого розуміти, лейтенанте, — гарикнув чародій. — Із кільканадцяти головних і кількасот побічних аспектів Сили мені дістався талант до опанування саме Малого Каменя.
Лише його. Найменш відомого та найменш використовуваного Джерела на світі. На всій півночі імперії існує лише одне місце, де воно є активним — наша долина. В інших місцях його ледве можна відчувати. Але тут воно настільки сильне, що збурює активність інших аспектів. Тому більшість чародіїв, які навчені користуватися аспектованою магією, почуваються тут погано. Їм важко дотягнутися до власних Джерел, важко скористатися Силою. Оминають долину Маверс десятою дорогою. Це місце, воно… прокляте богами дивацтво.
Кеннет перетравив цю інформацію.
— Якщо ти єдиний чародій у такій багатій долині…
— То можна померти з голоду, — закінчив за нього чародій. — Кожне з відомих мені джерел має різні, почасти збіжні властивості: за їхньої допомоги можна лікувати, створювати захисні бар’єри, переносити різні предмети на велику відстань, робити в землі дірки, літати, ходити по воді як посуху, а ще підпалювати, заморожувати, розбивати на шматки, відбирати повітря, викликати демонів та інших створінь. Натомість Малий Камінь найчастіше використовують ясновидці для опису того, що вже відбулося, бо можна сказати, що суттю цього аспекту є минулий час. Причому в дуже вузькому вимірі. Це капризне й непевне Джерело. Користуючись із нього, можна дотягнутися до минулих подій і вказати, де загубилася вівця або де лежить п’яний чоловік.
Чародій знову глитнув із кубка, його очі наповнилися пияцьким блиском.
— Якщо впаде скеля і придавить тобі ногу, ти не зумієш прибрати її чарами або прикликати допомогу. Муситимеш лежати три дні, аж урешті витягнеш ніж і відріжеш собі стопу, перш ніж гангрена дійде до серця. Потім — поповзеш до міста, відганяючи голодного вовка, а в місті тобі скажуть, що треба різати аж по коліно, бо запалення піднялося вище, — стиснуті на олов’яному кухлі пальці побілішали, Кеннету здавалося, що метал от-от почне кришитися.
Лидія зробила вартівникам знак, що їм краще помовчати. Чародій вихилив кубок до дна й продовжив:
— Малий Камінь — непевне та зрадливе Джерело, часто показує речі, яких немає, або які сталися багато років тому. Мене тут звуть майстром лише через ввічливість, бо щоб отримати титул Майстра Магічних Мистецтв, треба опанувати Силу принаймні шести аспектів. Я знаю чародіїв, які вміють черпати з десяти аспектованих Джерел, ходити трьома чи чотирма Стежками. Повітря, Лист, Уламок, Серце, Кров, Скалка, Довгий Кий, Жар… А мені випав Малий Камінь і каліцтво, яке не дозволяє зайнятися чимось іншим. Якби я мав обидві ноги, пас би овець, торгував би козячими сирами або найнявся б у Гірську Варту. А так живу з того, що місцеві пишаються, що мають власного чародія, тож коли користаються його послугами, то платять трохи більше, ніж треба, а часом приносять у подарунок півдюжини яєць, кілька голів сиру чи якийсь старий одяг…
Він поволі відставив кубок на стіл, стиснув кулаки. Лидія делікатно відсунула вбік начиння, встала і схилилася над чародієм.
— Дядьку?
— Так?
— Я постелила тобі ліжко, думаю, пора лягти.
— Не наказуй мені, жінко, — гарикнув він жорстко. — Пам’ятай, чий це дім.
— Так, дядьку. Пам’ятаю. Ти не дозволиш мені забути.
— Власне… — він похитнувся. — Я маю… маю залишити тебе саму із… із двома п’яними солдатами?
— Я вже давала собі раду з п’яними солдатами. І з цими також дам собі раду. Ходімо.
Допомогла чародію підвестися з-за столу, дала йому дерев’яну палицю й, підперши плечем, вивела з кімнати. Кеннет обмінявся з Велерґорфом поглядами.
— Пора нам, — пробурмотів. — Повертаймося, поки хлопці не рознесли корчми.
Десятник кивнув і почав підводитися.
— Прийміть мої вибачення, — Лидія з’явилася у дверях. — У дядька був поганючий день. Каже, що безумство місцевого Джерела мішає йому в голові.
— Вірю. Йому й насправді так важко?
Вона без усмішки кивнула. У цьому світлі її очі мали колір неба перед грозою.
— Коли приймав нас під дах, мені здавалося, що життя поруч із єдиним чародієм долини Маверс запевнить нам із дитиною спокійне та нормальне існування. Зараз я не впевнена, хто кого утримує.
— А, — Кеннет не встиг прикусити язика, — а решта родини?
Вона дивилася на нього, трохи нахиливши голову, без злості в очах. Хотів гепнутися лобом у найближчу стінку.
— Мої батьки мертві, а рід кер-Зеаве ніколи не приймав одруження Цеарва. Син і онук офіцерського роду та дівчина з гір. Дотепер вони навіть не визнали існування Меегали. Вже не кажучи про мене. Він, — вона кивнула на двері, — наш найближчий родич. І… йому звалилася на голову племінниця, яку він бачив востаннє, коли мені було чотири чи п’ять років. До того ж — звалилася з дитиною. Тож я не звертаю уваги на те, що він буває шорстким. Ще якісь питання про мої приватні справи, лейтенанте?