— За годину ви поділитеся на двійки й підете справляти добре враження. Бургомістр приділить кожній двійці по одному зі своїх людей. Перед виходом я особисто перевірю кожен панцир та кожну одиницю зброї. Усе має сяяти. Десятники за це відповідатимуть. Розбудіть тих, хто ще спить, і готуйтеся до патрулів. Виконувати!
Перед будинком завирувало.
У цю мить почувся ще один звук роздавленого риб’ячого пухиря, і раптом по ґонтам застукотіли ратиці. Плямиста тваринка видала зовсім не козячий звук, розпачливо намагаючись втриматися на високому даху, і почала з’їжджати. Її задні ноги втратили опору, і коза, перелякано мекаючи, впала просто на купу сміття, згромаджену під стіною. Тварина встала, обтрусилася, кинула на здивованих людей загадковий погляд і спокійно зайнялася виїданням решток капусти з купи, на яку тільки-но приземлилася.
Кеннет глянув на дах. Прикинув відстань до найближчого будинку, ще раз глянув на козу. Звичайна тварина… яка впала з неба.
— Зміна наказів, — гарикнув. — Бойова тривога. За чверть години всі маєте бути на ногах і зі зброєю. Десятники — в мою кімнату. Негайно.
Десь у місті знову репнув риб’ячий пухир. Потім наступний. Мекання кіз змішувалося із дедалі голоснішим людським репетуванням.
* * *
Бургомістр з’явився в ту мить, коли лейтенант закінчив оповідати про ситуацію. Оповідка була коротка та проста. Вони нічого не знали. За півгодини з неба впала принаймні сотня кіз. І все. У всьому місті люди ходили, задерши голови догори, чекаючи на наступний феномен. Кілька мешканців були поранені. Жодна коза не постраждала. З’явисько скінчилося так само несподівано, як і почалося. Увесь ранок люди витріщалися в небо або ходили попід стінами, але тварини раптом припинили з’являтися. Що не означало кінця клопотів.
— Як це: нічого не можна зробити?
Завер Бевлас навперемін то нервово пошарпував бороду, то поправляв манжети сорочки. Ані бороді, ані манжетам краще від цього не ставало.
— Я тут не для того, щоб хапати злодіїв, які користуються чарами, — пояснив Кеннет. — Для цього в міста є власний майстер магії.
— Дервен… — бургомістр промовив це тим тоном, яким згадують родича не при пам’яті. — Наш чародій не переніс би навіть бруду з однієї кишені в іншу за допомогою магії. Не його спеціальність. До того ж з ранку не можу з ним зв’язатися. Двері будинку наглухо замкнені, на спроби докричатися він не відповідає.
— То вибийте двері.
— Потребуватиму чогось більшого, ніж стадо кіз, що взялися невідомо звідки, щоби наказати вибити двері в дім мага. Навіть такого, як Дервен Клацв.
— Уже відомо, в кого зникли ті тварини?
— Ні, лейтенанте. Уже багато років усі тварини в долині носять знаки своїх власників. Ці їх не мають.
— І що в зв’язку з цим?
— Скоро до мене можуть звернутися представники усіх родів в долині. Я готовий закладатися, що коли рознесеться новина, то кожен із них розпізнає в тих козах свою зниклу скотину. Кожен, — ще одне шарпання майже позбавило бургомістра бороди. — А мені доведеться проводити докладне та дріб’язкове слідство по цій справі. Боюся, до зими ми не впораємося.
— Ми можемо щось зробити? — Кеннету це набридло. Проблеми бургомістра його не обходили.
— Не знаю. Окрім мене, писарчука та жмені міліції, ви єдині представники імперської влади в долині. Навіть судового слідчого тут немає.
— Тоді зробимо те, що планували: будемо показуватися іншим.
Я поділю солдатів на двійки й відішлю в патрулі в місто та навколо нього. До кожної пари треба приділити одного з ваших людей, бургомістре. Свою десятку я залишу про всяк випадок. Цих дивовижних тваринок я радив би зігнати в одне місце та поставити біля них охорону. Якщо чародій наважиться виставити ніс із будинку, може, йому вдасться перевірити, що тут відбувається. Якісь інші пропозиції?
Бургомістр похитав головою.
— Ні, лейтенанте. Це звучить розсудливо.
— Сподіваюся. А тепер, — офіцер указав на двері, — вибачте, бургомістре, але я маю віддати накази.
Завер Бевлас деякий час дивився на нього, ніби не міг зрозуміти, про що той каже. Схоже, його ще ні разу не виставляли за двері у власному місті. Нарешті, гнівно сапаючи, він рушив до виходу. Ледве зник з очей, Кеннет звернувся до Берґха:
— Твоя десятка візьме собак і розглянеться на схід від міста. Тварини зможуть набігатися, а ви перевірите, чи немає там якихось проблем. Як натрапите на щось незвичайне, викликайте підмогу. Жодних героїчних вчинків. Ми всі знаємо, що може зробити магія, спущена з прив’язі.