Так діти, які граються в магів, могли б намалювати «чародійське коло». Ну і свічки — червоні. Він зітхнув. Малюнки мали стільки ж Сили, що і знаки, які людина може інколи насікати на снігу. Або й того менше.
Але ж Малий Камінь — аспектоване Джерело, а це означало, що Силу тут формують розумом. Він глянув на в’язня. Принаймні добре, що той мав пунктик на тваринах, а не, наприклад, на рибах. Тисячі фунтів оселедця, що валяться з неба, могли б виявитися надто великою проблемою для місцевих.
Він усміхнувся останній думці. Прокляття, абсурдність ситуації діставала і його: останні години він вже думав про те, як на милість богів, писатиме рапорт про ці події. Тварини, що падають з неба, місцевий чародій, якого подолала дивна болячка, мешканці, що споглядають у небо — чи то з надією на те, що багатство так і буде прибувати, чи з побоюванням. А ще рота, яка носиться всліпу околицями, та цей невідомо хто, який грається в мага. Бракувало тільки корчмаря, що грає на волинці, та малої дівчинки, яка стріляє з арбалета. Якщо після такого рапорту командир не відішле його на річне патрулювання всіма північними кордонами, то можна буде вважати, що йому пощастить.
І в цей момент він побачив Лидію-кер-Зеаве, яка марширувала площею до клуні. Ішла, немов тварини, що спадають з неба, були лише невеличкою прикрістю. Зате її вираз обличчя…
Прокляття, йому пощастить, якщо він проживе наступні п’ять хвилин.
Капітанська вдова увірвалася до клуні і встала навпроти лейтенанта.
— Я щойно була в Ени Венкод, — заявила вона спокійно з такою посмішкою на губах, що Кеннет подякував долі за кольчугу й шолом, які він надягнув зранку, — і довідалася, що ніякі солдати не залишали в неї сьогодні мою дитину. В мене немає підстав не довіряти їй, пане лейтенанте.
— Меегала в нормі, — сказав він швидко. — Під опікою найкращого з моїх людей. З нею все нормально.
Вогонь, який палав у її зіницях, поволі згасав. Вона глибоко зітхнула.
— Добре… добре, — повторила. — Це були важкі пологи. Хлопець і дівчинка, — додала без зв’язку.
Роззирнулася по клуні, і її погляд зупинився на в’язні. Вона насупилася.
— Явенс Ґальв? А він що тут робить?
— Ми також хотіли б це знати. Підозрюємо, що він якимось чином відповідальний за те, що відбувається.
Вона дивилася на нього з недовірою, мовчки, а тоді пирхнула сміхом.
— Явенс Ґальв?
— Ви його знаєте?
— Усі його тут знають. Кожне місто та більшість сіл мають когось такого… Колись він приходив до дядька, щоби той учив його магії. Вбив собі в голову, що він обдарований Талантом. Дядько, до речі, почувається вже краще і чекає на вас. Як тільки це безумство скінчиться, підемо туди всі. І дякую, що ви прислали когось за ним приглянути, пане лейтенанте, — додала м’яко.
Він лише кивнув.
* * *
Вони сиділи в будинку чародія вп’ятьох: Кеннет, Велерґорф, Лидія та Дервен. Меегала порпалася під стіною, зайнявшись своїми дівочими справами. Маг, здавалося, от-от мав зомліти — блідий,із тремтячими руками, весь закутаний у плід, він сидів на лавці й переводив погляд із лейтенанта на десятника. Дихав доволі важко.
— Хвиля трохи спала, Джерело заспокоїлося, а я поставив усі заслони, які лише маю. Хе-хе, як так піде, то не втрачатиму притомності десь із годину, — додав. — Кажете, Явенс Ґальв? Та в цьому столі Таланту більше, ніж у нього. Міський дурень, наймані руки за дюжину яєць — і вичарував із повітря сотні кіз та овець? Скільки там було за третім разом?
— П’ятсот сімдесят, — Кеннет посунувся на лавці. — Принаймні стільки нам вдалося знайти.
— Знайти?
Велерґорф насмішкувато пирхнув.
— Місцеві вже зорієнтувалися, що з неба спадає добро, яке не зникає. Частину тваринок, хе-хе, взяли у прийми. Це були справжні перегони — хто виявиться швидшим: ми чи найближчий господар.
— І скільки могло зникнути?
— Напевне, дві, може, три сотні. Може, й більше. Падали мало не на все місто.
Чародій потягнувся по глек і налив собі у глиняний кубок. Змочив губи.
— Вода? — зітхнув. — Ото часи настали.
— Ти, дядьку, пітнів півдня, потім я дала тобі трав, які допоможуть витримати головний біль, — Лидія не здавалася надто збитою з пантелику. — Тож ти не питимеш пиво, бо впадеш після третього ковтка.