— Чому вони тут, а не на своєму боці кордону, і де наші?
— На їхньому боці кордону, вочевидь, — пирхнув Ловчий. — Вночі наша старанно спланована акція геть розвалилася й усе перемішалося. У цій банді десь із десяток Послідників, з них кілька володіють доволі сильними чарами. Вони водили нас за ніс і, не буду приховувати, їм майже вдалося втекти. Цей загін Блискавок в останню мить перейшов кордон, відрізаючи їм шлях вглиб Імперії. Тепер ми точно знаємо, де вони і я сподіваюся, що завтра ми з з ними покінчимо.
— Лише завтра? — Веторм не приховував сумнівів.
Ловчий стенув плечима.
— Напевно, не раніше. Ця банда переховується отут, — постукав пальцем по плямі на мапі. — В Урочищі.
Ласкольник кахикнув.
— Не знаю чому, але від тої миті, коли я побачив цю карту, — чогось такого я й сподівався.
— А я — ні, — буркнув Веторм. — Ніхто не переживе ночі в Урочищі, тож, вважаю, немає сенсу тим перейматися. Блискавки можуть повертатися до себе.
— Чергова мудрість капітана Веторма, — гі-Цирен випростався. — І чергові порожні балачки. Повоєнні Урочища розкидані по всій Імперії та за її кордонами. Найвідоміші та найбільші — це Кармазинові узгір’я, що на півдні Понкее-Лаа, та Вендерладське Багно, яке розташоване в сотні милях на північний схід від Старого Меекхану. Те, що лежить на півдні від міста, таке мале, що його навіть не завжди згадують у книгах гільдій магів.
Він наповнив кубок, сполоснув горлянку і продовжив.
— Якщо ви запитаєте про Урочища чарівників, то почуєте, що це місця з особливо активними Джерелами Сили. Як аспектованими, так і дикими. Вам розкажуть, що там з’являються створіння, змінені отими дикими Джерелами. Маги описують Урочища як те, що має своє місце в природному порядку, — гі-Цирен видав дивний звук, напівпирхання-напівсміх, і захлинувся сухим, свистячим кашлем.
— Вибачте, — жоден із тих, хто згромадився навколо столу, не промовив ані слова. — Надто багато ночей на мокрій землі та в сідлі. Хе-хе, слуга Володарки Степів, а його ламає в кістках та рве в грудях від спання на траві, — він повернувся до теми. — Натомість духовенство, жерці та монахи розповідатимуть вам, що Урочища — це примарний слід присутності Небажаних у нашому світі; це те, що залишилося від них по Війнах Богів. Що це місця, які можуть стати брамами до інших місць, до інших… районів Всесвіту. Найчастіше це землі, на яких під час Війн Богів сталася якась сутичка чи битва із використанням небачених для нас Сил. В Урочищах боги, або ж Небажані, сходили на землю у повному — або ж майже повному — вимірі; а сходячи, змінили її.
— Нам про це відомо, — Ласкольник зняв із пергаменту один кубок і також налив собі вина. — Ми живемо поблизу Урочища, яке лежить ледве затри милі на південь від міста, лише тому, що досі звідти нічого не лізло. Єдина його вигідність — це те, що ми не маємо боятися нападу кочівників із того боку. Але ти не відповів на запитання Веторма. Чому ти вважаєш, що Послідники переживуть ніч в Урочищі?
Кайлін тихцем усміхнулася. Її кха-дар не любив надто довгих перемовин і починав втрачати терпець.
Ловчий вийняв з тубусу нову мапу, трохи більшу. Вказав на синю лінію, яка звивалася посередині пергаменту.
— Оце — річка Амерта. Кордон між Імперією та се-кохландійцями. Оця плямка біля західного кінця — це Урочище, яке зветься Дикою Лукою. Воно малоактивне й маловідоме. Наступна пляма, по прямій це буде десь сорок миль, — це Прокляття Ґертисса, далі — Кривавий Ліс, Урочище відоме та жахливе. Наступне — це ваше, таке спокійне, що йому навіть не вигадали власної назви.
Згори Кайлін бачила лише долоні Ловчого, які рухалися від однієї плямки до іншої.
— За річкою, у Степах, є наступне, яке до приходу се-кохландійських племен звалося Порожнім Сміхом. Гм, місцеві кочівники мали дивне почуття гумору. Наступне Урочище знаходиться отут, поряд із Ґрель-Ренн. Кочівники звуть його Дрегоннен, Темне Місце. Останнім на карті позначено оте славетне чи, скоріше, безславне — Ленрисс.
Вказані ним місця створювали на карті пряму лінію.
— Як бачите, відстань поміж ними більш-менш однакова, та й розміри Урочищ схожі. Коли б я мав більшу карту, ви б побачили, що вся ця лінія, — палець Ловчого вказав на низку темних плям, — закінчується десь милях у п’ятистах на схід великим Урочищем, яке зветься Леннетр Оверт. Воно настільки велике, що ніхто не знає його справжніх розмірів. Чи воно про щось вам говорить?