І саме сюди в’їжджало сорок тисяч верданнських фургонів. Нічого дивного, що генерал був розлючений.
— Що цей Ласкольник вигадав, га?
* * *
Розкриття йшло по колу й замкнулося на командирі чаардану. Він усміхнувся й подивився на них якось… зворушено.
— Усі, еге ж? Тож зараз — я. На чому я закінчив? А… Я хотів поїхати собі. Але зі столиці не можна поїхати отак легко. Коли ти грався в інтриги Ради Перших, то не можеш просто заявити, що тобі набридло. Я мав друзів і союзників в армії, серед імперських Щурів, при дворі, в оточенні самого імператора. Мене попередили, що якщо я виїду, продам маєток і вирушу в провінцію — то не проживу й трьох місяців. Ця княгиня не була єдиним смертним ворогом, якого я собі нажив. Я упав би із коня на полюванні, удавився б кісткою, скрутив би в’язи на сходах. Міг провести решту життя, тремтячи зі страху й віддаючи купу грошви на охоронців. Або я міг прийняти пропозицію Щурячої Нори. Внутрішня Розвідка запропонувала мені охорону й нове заняття… — стайнею пронісся шепіт, але Ласкольник, здавалося, його ігнорував. — Я мав стати… ні, не шпигуном, а тим, хто викує зброю для Щурів. Я відмовився, був тоді солдатом… вважав себе солдатом і сприйняв цю пропозицію як наругу. Стати тваринкою на шворці Щурів? Ніколи.
Кайлін дуже добре розуміла цей шепіт. Імперські Щури, Внутрішня Розвідка займалися вистежуванням шпигунів у межах Імперії, викриттям інтриг при дворі, пильнуванням за гільдіями магів і храмів, пильнуванням за рухами армії. Щури мали потужну владу й часто користалися з неї доволі нахабно. Їх ніхто не любив.
— Але Щури вміють бути переконливими. Показали мені… певні речі. Розповіли історію про село, зметене з лиця землі, і про дивні події, які це супроводжували. Показали малюнки й результати впливу сил, які мені навіть і не снилися. Відвезли до того села й дозволили там покуняти. Лише подрімати, а наступного року я прокидався від кошмарів. А потім до мене звернулися за допомогою… — Ласкольник посміхнувся. — А в мені ще залишилося багато від придворного інтригана, тож я знав, що вони не брешуть. Прохання було щирим. Щури не переймаються Кодексом, мають людей, які володіють магією інакшою, ніж аспектована, — але таких у них не дуже багато і всі вони перебувають під жорстким контролем. Їм потрібні були інші. Вони хотіли, аби я знайшов для них тих, хто вміє підкорювати Силу, не йдучи Стежками і не користуючись Джерелами. Бо в тому місці, куди вони мене взяли, аспекти не діяли — були настільки викривленими, що звичайні маги втрачали розум. Ні! — звів він долоню.
— …Не перебивайте мене зараз. Усі бачили, що сталося три місяці тому, коли ми полювали на жереб’ярів. Ніхто з нас не говорить про це голосно, але багато хто криво зиркає на Лею, Янне чи Даг. Дехто вважає, що це погано — мати в чаардані когось такого, хоча ви чудово знаєте, що мало не в кожному є схожі люди. Добре мати когось такого поряд, коли стріли почнуть свистіти біля вуха. Когось, хто прикличе на допомогу духів предків або вкаже, звідки йде ворог. І… та най йому, я не це хотів сказати. Зараз ви знаєте, що нас тут більше. Кайлін, Сарден… я.
Якби розірвалася заслона Мороку й найпотужніші з демонів Небажаних з’явилися звідти — це не викликало б такого ефекту. Кайлін відкрила рота й отак і завмерла.
— Я, — повторив Ласкольник, наче не бачив їхньої реакції. — Я промовив до першого коня, коли мені було шість років. А він промовив до мене. Назвав мене двоногим жереб’ятком і дозволив на себе сісти. Це був румак мого батька: чорний як смола й великий як будинок. Бойовий кінь із душею воїна. Моя мати мало не зомліла, коли побачила мене на його спині. А мій талант розкривався. Я можу відчути всіх коней в радіусі кількох миль. Для командира кавалерії це вміння цінніше за зір. Я — Конемовець. І сьогодні, цієї миті, я розпускаю чаардан Ласкольника.
Тиша вибухнула криками. Кайлін почула, як підгинаються під нею ноги.
— Ні! — голос Ласкольника був немов удар шаблею. — Тиша! Вони замовкнули неохоче й похмуро.
— Чаардан — це рід, що воює. Він не може опиратися на брехню, а я брехав вам від самого початку. З тієї миті, коли прийняв присягу від першого з вас. Через цю брехню минулої осені загинула жінка — Вее’ра, дружина коваля, яку я шанував як сестру, — Кайлін відчула на собі погляд Ласкольника. — Ви всі про це чули. На них напали не бандити, а імперські Хорти. Вірніше — найманці, вислані Псарнею. Я лише знаю, що на Півдні щось сталося. Другий Хорт Імперії загинув у щурячому замку. По цьому вибухнула війна між зовнішньою та внутрішньою розвідками, а Хорти звідкись довідалися про мою домовленість зі Щурами. Вже ллється кров, вже річками пливуть трупи, люди виходять з дому й зникають без сліду, і це лише початок. Якщо чаардан Ласкольника буде їздити Степами, то стане мішенню. На вас почнуть полювати, наче на вовків.