Парадоксально, але по цьому він відчув себе краще, мол припинив хилитатися, чайки стихли, й навіть сонце начебто пригасло. Він впевненіше звівся на ноги та присвятив хвильку тому, аби перевірити стан свого одягу. Ще одна мила несподіванка. Щоправда, вбрання просякло потом і неприємно тхнуло, але ні на чорних штанах, ні на синій сорочці з дуже коштовного, гертидського полотна, ні — і за це він відразу почав дякувати всім богам — на новенькій шкіряній камізельці, прикрашеній звивистими ветийськими візерунками, не було ані сліду вчорашніх розваг. Лише носак лівого чобота оздоблювало щось кольорове, липке й паскудне. Майже не проблема.
До того ж у нього залишилися обидва кинджали, пояс, капшук, срібний ланцюжок і сталевий браслет, всіяний опалами. А це вже нагадувало диво.
Він глянув на те місце, де вчора було принайтовлено «Давер» та «Йонадерук». Обидві несбордійські ланґскіпи зникли: напевне, Горґерс вийшов у море до світанку, скориставшись хорошою погодою та відпливом.
Альтсін помацав за поясом — мапи не було. Щоправда, він пам’ятав, як учора віддавав її жовтобородому пірату, але треба було впевнитися. За два-три дні одна міттарська галера опиниться в поважних тарапатах.
Він відкрив капшука й перелічив монети: не бракувало ані мідяка. Він і сам був злодієм, а тому розумів певні правила, але ж ці несбордійці мали по-справжньому дивне уявлення про честь. Добре, що його висадили з корабля перед тим, як вийти в море.
«І прив’язали до палі», — констатував він зі здивуванням, коли спробував вирушити в бік порту. Тонка, міцна мотузка, обкрученаза талію й прив’язана до стовпа, напевне, мала вберегти його, щоби він не скотився у воду й не потонув. «Що ж, цей Горґерс — порядний бандит», — подумав він, перерізаючи страховку.
Мол і надалі колихався, а сонце, що світило просто в обличчя, сліпило очі. Але крім цього, все інше було в порядку.
Цією частиною порту, а зокрема молом, користалися лише пару місяців. Називали його патетично й рішуче на виріст «шкіряним молом», бо він мав бути місцем стоянки кораблів народів із північних островів. Несбордійці, ферленги, секки, фаосі та інші народи, які переважно плавали відкритими багатовесельними ланґскіпами, нарешті отримали виокремлену для них дільницю порту.
Згідно з думкою Міської Ради, це мав бути спосіб для відділення цих варварів від цивілізованих арматорів і для забезпечення більшого спокою в порту. Чимало таверн потерпало через надто гарячу кров прибульців із Півночі, а до того ж жоден капітан не був у захваті, коли борт у борт із ним причалював піратський корабель, повний озброєних до зубів шаленців, які явно мали бажання супроводжувати його в наступному рейсі. А морське право мовило, що лише пірат, схоплений на гарячому, може бути покараний, тож шибайголови почувалися цілком незле. Особливо, коли грабіжники обирали свої жертви таким чином, щоб не надто нашкодити місту, для якого морська торгівля була, наче кров у венах. Понкее-Лаа було найбільшим містом західного узбережжя континенту, а тутешній порт, побудований у часи розквіту Меекханської Імперії, — найбільшим портом цивілізованого світу. Якщо воно бажало вижити, то не могло прихильно ставитися до піратства. Але не могло й зачинити порт для довгих човнів народів Півночі, особливо якщо ті привозили в своїх трюмах хутра, китовий вус, амбру, золотий бурштин та інші цінні товари.
Нарешті з тим вирішили щось зробити, і наразі ідею майже реалізували. «Майже», бо ті купецько-піратські кораблі, які мали бажання переступати закон, завжди вміли вийти з порту таким чином, аби здобич не втекла від них. Містом почала кружляти чутка, що, начебто, кілька злодійських гільдій, що перебували в припортових дільницях, знайшли нове джерело доходу, продаючи піратам інформацію про час виходу з порту купецьких кораблів, про їхній вантаж та ймовірний курс.
Ну що ж, у кожній чутці є крихта правди. Утім, у випадку міттарських галер Цетрон-бен-Ґорон, ватажок однієї з найсправніших злодійських груп, діяв абсолютно безкорисно. І безкарно. Бо Рада майже прихильно дивилася на дії, які могли прорідити торговельний флот найбільшого морського конкурента Понкее-Лаа.
Альтсін дістався набережної за цілком пристойний час, зваживши, що від вчорашнього вечора дорога туди значно подовжилася. Напевне, це був результат якихось магічних фокусів.
Набережна — стара, солідна меекханська робота, чи то пак брукована дорога, яка під прямим кутом ішла до молу, шириною в вісімнадцять ліктів, — була абсолютно порожньою. Вчора тут стояли лише «Давер» і «Йонадерук», а після того, як вони зникли, купцям, злодіям і портовим дівкам не було чого тут шукати. Напевне, вони, наче зграйка тунця, попливли до кращого місця або ж до головного порту, віддаленого на кілька сотень ярдів, де виростав ліс щогл, а можливості заробітку були набагато більшими.