— Я ж к’зав, шо він сам прийде.
З-за скирти розбитих ящиків з’явився низенький, скривлений чолов’яга у занехаяному каптані й подертих штанах. Цей суб’єкт був босим, хоча, судячи із шару бруду на його стопах і стану їхнього ороговіння, в його випадку черевики виявилися б зайвою фанаберією.
— Ото я сиджу собі від світанку й гадаю, — стан зубів вказував на те, що в разі бійки варто уникати його укусів як вогню. В цьому випадку смерть як результат зараження була б точною, а до того ж довгою та надзвичайно болісною. — Бідося лежить на тих паскудних дошках і страждає, мучиться, то ж чи не п’ти до нього та не полегшити й’му життя? Але, з іншого боку, шось мені підказує, шо вельможний пан сам до мене причалапає. І — шо ж, хіба я був правий, нє?
Покруч шморгнув носом і скривився.
— Пф, але ж і смердить від вашої світлості. Наче, скажімо чесно, від ятки з гнилою рибою.
Альтсін зміряв його поглядом згори вниз і випростався:
— Чого треба?
І в цю мить зрозумів, що хтось, схоже, вчора використовував його горлянку й повернув у неналежному стані. Він ледве міг розпізнати власний голос.
— Та таке собі, нічого серйозного, — особа, яку звали Гереґонтом, знизала плечима та звідкись витягнула солідного дрючка. — Тіки, мо’, капшучок, оту срібну висюльку та браслетик із камізелькою, бо вони також нівроку собі здаються.
Злодій відступив на крок і блиснув кинджалом.
— І що? Маєш намір вмовити мене, щоб я тобі все віддав?
Сподівався, що цього вистачить.
— Я — не, — грабіжник, схоже, не надто переймався. — Але Тео — так.
Купа ящиків ворухнулася та розпалася. Створіння, яке вилізло з-під неї, було великим і потворно зарослим. Його важко було віднести до якоїсь конкретної раси. Як на око, було в ньому десь зо сім стоп зросту й принаймні чотири — вшир. Вочевидь, воно не було озброєним, бо палиця, яку створіння тримало в лапиську розміром із буханець хліба, була схожою на іграшку, а не на зброю. Альтсін ковтнув слину.
— Тео?
— Власною персоною, — покруч знову спробував налякати посмішкою Сонце. — То шо там буде з подаруночком?
Невідомо навіщо злодій витягнув другий кинджал.
І тоді грабіжники замовкли. Обидві палиці гепнулися на бруківку, а на прищавій морді курдупля з’явилася усмішка вибачення.
— Я… ми… Ну ми підемо собі, ваша світлосте. Це був лише такий маленький жартик, авжеж. Без образ.
І кинувся навтьоки, а за мить до босоногого «чап-чап» долучилося голосне «бух-бух» черевиків Тео.
Альтсін глянув на свої кинджали зі щирим подивом. Подумати лише, а він віддав за них лише два орги. І причому — обрізані.
Щось гепнуло його в спину, він озирнувся, демонстративно здійнявши зброю. Той, хто його зачепив, зараз матиме проблеми.
Позаду стояв Керлан і двоє знайомих Альтсіну лише з вигляду людей Цетрона. Один із них тримав зведений арбалет.
— Добре, що ми знайшли тебе, перш ніж старий Гер тебе оббілував. Цей Тео — добрий хлопець, але раз чи два бувало так, що декого він прикладав надто міцно. Особливо, якщо цей хтось був настільки дурнуватим, щоб йому противитися, — Керлан закивав лисою головою, не зрозуміло чи то звеселено, чи то здивовано.
Альтсін кілька разів відкрив і закрив рота, перш ніж прохрипів:
— Тебе Цетрон прислав?
— Ага, шукав тебе. Ти мав повернутися ще до опівночі.
— Не міг, — хлопець похитав головою й відразу пожалкував, бо баласт в його черепі ще не встиг стабілізуватися. — Довелося доводити умову до кінця.
— Бачу. Втім, краще, щоб і товстун тобі повірив. Він розлючений.
— Ага, — хвильку Альтсін обдумував цю інформацію. — А чому?
— Довідаєшся. Він у норі. Неподалік звідси є двоколка, я тебе підвезу, бо ти сам точно не доплентаєшся. Альтсіне?
— Га?
— Прошу, тримайся під вітром.
* * *
Норою Цетрон називав солідну, триповерхову кам’яницю, що стояла в шерензі однотипних будинків. Містилася вона в Середньому Валеї, дільниці дрібних купців, ремісників, медиків, алхіміків, магів не найвищого польоту та середнього класу лупанаріїв.
Фронтон будинку виходив на широку бруковану вулицю, а партер, як і партери сусідніх будинків, лякав величезним кольоровим щитом. Щит промовляв: «Амулети, Талісмани й Усілякі Інші Магічні Дрібнички». Такі реклами останнім часом були модними, хоча Альтсін був упевнений, що кількома днями раніше в крамничці продавали приправи, зілля й прянощі. Схоже, Цетрон змінив профіль своїх інвестицій.