— Не боїшся тримати оце на поверхні?
— А що, може, ти хотів би щось украсти?
Альтсін згадав, як бився у корчах на підлозі.
— Ні, дякую. Може, іншим разом?
— Я так і думала. Дай руку.
Схопила його за долоню, витягнула її над кришталевою зіркою.
— Що?..
— Тихо. Обережно, буде боляче.
Швидким рухом вона уколола його в підмізинець. Стиснула, краплі крові почали падати на прозору поверхню. Чародійка тихо рахувала.
— …сім, вісім, дев’ять, десять. Прибирай долоню.
Він засунув палець до рота.
— А що ти, власне, робиш?
— Хочу тобі дещо показати.
Це був один із тих магічних фокусів, який сягав за межі аспектованих джерел. Кров, кришталь і, можливо, дух, ув’язнений в то-му кришталі. Щось із галузі заборонених чарів, але саме цим і гралися в Д’Артвеені. Зорестін не промовляла заклять — колись пояснювала йому, що закляття використовують лише погані чарівники, щоб отримати кращий контроль над Силою. Справжню магію формували воля й розум талановитої особи. Він відчув свербіж між лопатками. Скривився, а чародійка послала йому злостиву посмішку.
— Будь мужнім, ну ж бо.
Він кивнув — це вона також колись йому пояснювала. Люди та інші розумні істоти розвивалися в тіні Сили, яка не завжди була приязною, тож більшість людей в той чи інший спосіб могли відчути раптові припливи магії. Так само тварини відчувають наближення землетрусу чи вибуху вулкану, інколи тікаючи з місць, де їм може загрожувати небезпека. Дехто відчував дивні запахи, в інших починало боліти те чи інше місце на тілі, треті відчували печію, свербіж, раптовий голод чи запаморочення. В нього ж свербіло між лопатками — там, де важче за все почухати. Справжня злостивість долі, хоча Зорестін колись намагалася його переконати, що така виняткова вразливість, як у нього, — це особливий дар. Коли ж він буркотливо відповів, куди саме вона може засунути собі такий дар, Зорестін не впускала його в будинок, поки він не вибачився.
Кров на поверхні кришталю, здавалося, бліднішала, втрачала барву, форму й консистенцію. За мить темно-червоні плями зникли. Всередині кришталю потроху розгорілися тисячі вогників. Посередині пульсував один — рубіново-червоний.
Альтсін вийняв палець із рота.
— Що воно таке? І чому в мене так болить палець?
— В мене десь була баночка з кров’ю тритона, але щось не можу її знайти. Тож я подумала, що її замінить кров іншого гада. Ти задоволений?
— Не дуже. Ти могла б скористатися кров’ю якоїсь змії. Гадюка була б ідеальною.
Вона усміхнулася.
— Пробач. Ти ж знаєш, що я не люблю голок та інших гострих речей.
— Знаю. А що воно таке?
Вказав на кришталь. — Це дзеркало. Служить для пошуків Сили на відстані: як і тої, що діє, так і тої, що спить. Воно аспектоване на Землю, Вогонь та Воду. Ота червона крапля — це сам кристал, ота світла пляма навколо — Д’Артвеена. Все решта — амулети й талісмани, прокляття, охоронні закляття, активні та пасивні пентаграми, а також усе, що має хоча б якийсь зв’язок із металом, якого торкнулася Сила.
Зорестін зробила кілька жестів, і свербіж посилився.
Він нахилився над кришталем. Вогників були сотні, вони відрізнялися за розміром, кольором і відтінком. Деякі потроху переміщалися. Але один бік дзеркала розсвічувався всього кільканадцятьма іскорками.
— А це?
— Це море. На кораблях, напевне, найбільше амулетів, ніж у всьому місті, але вони зосереджені на малому просторі. Знаєш, навіщо я тобі це показую?
— Ні.
— Бо дзеркало — найпевніший та найшвидший спосіб знайти металевий предмет, який має хоча б якийсь зв’язок із Силою. До Дороги Жертовності залишилося всього два дні, і в цей період Меч еманує особливо сильно. Зумієш його вказати?
Він дивився на тисячі світлих крапельок.
— Ні. Не в цьому хаосі. Чи Меч якось тут вирізняється? Формою, пульсацією?
Вона похитала головою.
— Ні. А оскільки в нього змінний аспект, то його також неможливо знайти за кольором… Зазвичай він виглядає як просто велика, світла крапка.
Великих світлих крапок у кришталі було кількадесят.
— До чого ти, власне, ведеш?
Вона подивилася йому в очі.
— Альтсіне, я не займаюся металами. Ти про це знаєш. А цей Меч — то великий шматок сталі з таким високим потенціалом, що його неможливо добре приховати. Коли жерці витягували його з храму, то під час процесії я могла відчути його з половини милі. Але навіть я не зумію вказати, де він знаходиться зараз. Понкее-Лаа — це справжній казан. Тут є храми десяти головних і кільканадцяти менших божеств, цілі вулиці окуповані чародіями, ворожками, відьмами, ясновидцями й рештою такої голоти. Ча-сом мені здається, що дехто навіть перднути не може без того, аби не скористатися Силою. Тут не вдасться знайти такий предмет за допомогою магії.