Вона замовкла, очі її потемнішали.
— Бо так це працює. Жерці сходять сюди, посміхаються, тримають ножі в руках. І ріжуть. Обличчя, спину, ноги, сте… стегна. А ти борсаєшся, лаєшся, плачеш і благаєш про милосердя. А Меч п’є кров. Потім, коли вирішать, що він напився достатньо, припиняють тебе ранити й виходять. А ти знаєш, що за кілька годин вони прийдуть, нагодують тебе й обмиють, а за день чи два повернуться з ножами. І ти також знаєш, що одного дня, коли їм знадобиться по-справжньому багато Сили, вони не перестануть різати… І ти молишся про такий день… і молишся… щоби він не настав… Я не можу померти тут від леза.
Альтсін стиснув зуби.
— Тож як…
— Я не можу померти від жодного леза, — повторила вона. — Не можу стекти кров’ю, бо цей клинок її поглине… — Вона замовкла. — Вам доведеться мене задушити.
Молодша сіпнулася, наче отримала удар в серце. Злодій проігнорував її, відчуваючи, як зростає його гнів. Чого хотіла ця жінка? Щоб вони накинули петлю їй на шию і стискали, дивлячись, як вона давиться, харчить і борсається? І щоби це зробила її власна донька? Після того як ризикнула життям, щоб її врятувати? Прикута до Меча жінка посміхнулася, незважаючи на біль.
— Я відчуваю твій гнів, хлопче. Ти впевнений, що скеровуєш його у правильне русло?
Альтсін вишкірився, намагаючись опанувати лють, що підкочувала під горло.
— Не знаю, поки я просто дозволяю йому палати. Якщо я не зроблю цього, то почну верещати, — він потягнувся до пояса. — А може, отрута?
Вона припинила посміхатися.
— Що воно?
Він стенув плечима.
— Знання складу цієї рідини призвело б до дожиттєвого зацікавлення мною з боку гільдії алхіміків. І це був би доволі короткий строк, якщо чесно. Тож я не розпитував. Вона не має ні смаку, ні запаху. Двадцять крапель, влиті в олійний каганець, за чверть години наповнять повітря в будинку сонними випарами. За годину можна лупати стіни — і ніхто не прокинеться. Крапля на кварту призведе до отупіння, дві — до легкої дрімоти, а п’ять — до міцного сну. Після десяти у здорового й сильного чоловіка зупиниться серце. Вважаю, що на тебе вистачить семи. Без образ.
Вона уважно дивилася на нього. З виразною задумою на обличчі.
— Твій гнів має дивний запах, — здавалося, ніби вона смакує повітря. — І він, здається, не палає… надто холодний. Крижаний. Тішуся, що це не я його ціль… — Опустила голову. — Нехай буде дванадцять крапель, — сказала тихо. — Для впевненості.
В одному жінка мала рацію. Його гнів був холодним. Перетворював кров у венах на кригу, а серце — на шматок замороженого м’яса, який стукотів монотонним ритмом. Емоції сховалися кудись глибоко, поступаючись місцем усвідомленню та невблагальній логіці того, що мало бути зроблене. А це означало ще одне…
— Вона мусить попросити мене.
Обидві підвели голови й подивилися на нього. Розпач і біль надали їм ідентичного виразу, й тепер вони справді виглядали як матір і донька.
— Що? Хте? — запитали одночасно.
— Ви, зеехійки, за багато років виробили певну репутацію. Вона має попросити мене про отруту. Інакше за кілька місяців я можу отримати отруйну стрілу. Я знаю закони зеехійської родової помсти. І не бажаю бавитися в це, — він звів долоню, стишуючи молоду жінку, яка намагалася щось промовити. — І вона повинна сказати, де копія Меча.
Дівчина розкрила уста, в злодія засвербіло між лопатками.
— Стій! — крикнув він.
Витягнув пляшечку перед собою, тримаючи її двома пальцями.
— Якщо я відчую, що ти прикликаєш Силу, то жбурну її.
Уся трійця завмерла. Він почав рахувати подумки. Один, два, три…
Прикута до Меча зеехійка раптом пирхнула коротким сміхом. Він мало не кинув пляшечку.
— Я ж казала — крига. І світ валитиметься, а ти навіть не кліпнеш. Ауфаран’дл боурандек оуроль, Аонель.
Її донька зігнулася із обличчям, спотвореним стражданням.
— Нео, — прошепотіла.
— Ауфаррідл діхм еквуріель. А’н терлловоанн фоок’т белл.
— Наалее фееквурелл…
— Дааі! Ауфарарідл!
— Ти вперта, Аонель, — пробурмотіла старша жінка. — Точно як я.
Дівчина розплакалася.
— А’н, я не хотіла. Думала, що ми вкрали квуреентанль Меч. Що обміняємо його на Наалее. Я втратила двох альранд’лп, щоб його здобути. І для чого? Щоб цей аррду’нс став твоїм аквурделлим’сі Нео! А’н темдлл кву аквурделлимсердль!