— Я ж казав — не спи. Підозрюю, що граф грає у власну гру, — Цетрон говорив тепер тихо й швидко, змушуючи його концентруватися. — Висилає посланців до менш поважних родів, приймає від них подарунки, їздить на таємні зустрічі. Я наказав уважно спостерігати за тим, що відбувається у Високому Місті, бо відчуваю, що наближається гучна гроза. В кожній резиденції потроєно охорону, а чарівники наклали стільки захисних заклять, що повітря аж іскриться. І тому я заборонив вам туди ходити.
Альтсін знову заплющив очі, а коли розплющив їх, Цетрон сидів на стільці й напружено вдивлявся в нього.
— Що сталося у графа? — запитав нарешті хлопця.
Молодий злодій ковтнув слину. Горло раптом зробилося страшенно сухим.
— Ми пішли дахами з боку старих казарм. Резиденція всього в півсотні кроків від них. Ніч ясна, але до повні було ще далеко. Я залишився нагорі, а Санвес пішов за мур, виліз на стіну до балкону й відчинив вікно кабінету графа. Не було жодних заклять, охорони, нічого. Увійшов усередину та підійшов до шафки в стіні.
Альтсін замовкнув, а вся сцена постала перед його очима як жива.
— Раптом на стінах кімнати одночасно запалали всі канделябри, почувся звук, наче завило сто псів, а всередину увірвався якийсь розудітий франтик із мечем у руці. А Санвес… Санвес завмер на місці, наче прикутий чарами. І тоді той сучий син посміхнувся, підійшов до нього, увіткнув йому меча у живіт, і випхнув з балкона. Нанизу з’явилися охоронці й… били його палицями, били без перерви, поки він рухався, били, коли він завмер, били, коли він уже не був схожим на людину. Закінчили лише коли той молодий у супроводі якогось шпакуватого чоловіка зійшов униз і зупинив їх.
— А твоя рана?
— Не знаю, яким дивом вони мене помітили. Раптом здійнявся крик, і вони почали на мене вказувати.
— Ти звівся на даху, — Цетрон радше стверджував, ніж запитував.
— Не пам’ятаю, — збрехав Альтсін.
— Я би точно звівся на ноги. Чим отримав?
— Стрілою з арбалета.
Брови ватажка Ліги пішли вгору.
— З арбалета? Сину, якби ти отримав з арбалета з п’ятдесяти кроків…
— Рикошет. Стріла зрикошетила й вдарила мене в бік. Я впав, а вони, напевне, подумали, що я мертвий, бо не поспішали вилазити на дах. Пам’ятаю, що раптом я відчув слабкість, ледве доволікся до краю. Там нижче є канал, тож я впав у воду… Плив… Ну не зовсім… Дав течії понести себе аж до річки, а потім виповз на берег.
— І там тебе знайшли й принесли до мене. Я ж казав, що ми приглядаємо за Високим Містом. Щойно там почалися заворушення, я поставив людей на чати. У тебе більше талану, ніж ти вважаєш, бо ця стріла була отруєною, але вдарила боком, поламала ребра й здерла клапоть шкіри; трохи отрути дісталося до тіла. А вода в каналі вимила більшість її з рани. Але це була насправді сильна штука. Якби не купіль, ти осліпнув би й тебе паралізувало б, перш ніж ти сконав. Ти лежав непритомний цілий день. Якщо зараз заснеш, залишки отрути можуть почати діяти. Можеш прокинутися сліпим, паралізованим або й не прокинутися взагалі, — Цетрон спробував змінити тему. — Знаєш, ким був той, хто вбив Санвеса?
— Ні, я бачив його вперше в житті.
— Нічого дивного, бо він з’явився в місті не далі, ніж чотири місяці тому. Барон Евеннет-сек-Ґрес, четвертий син барона сек-Ґреса. Невідомо, чи він узагалі має право користатися з титулу, але якось ніхто його про це не розпитує. Цей франтик, як ти його назвав, вважається найкращим фехтувальником у місті, й повір, що це не перебільшення. Він швидко увійшов до ласки Виссеринів. Правду сказати, після того, як він викликав на поєдинок і скалічив кількох прибічних ґур-Доресів, став правицею Арольга Вис-серина. Від його імені намагався отримати підтримку графа Терліха. Аж до вчора все це було безрезультатним.
Альтсін ширше розкрив очі.
— Ти хочеш сказати, що граф перейшов на бік Виссеринів?
— Ха! Невже те, що відбувається в місті, все ж таки трохи цікавить твою порожню макітру? Ба більше, мене дивує, що ти, почувши від Санвеса, куди ви прямуєте, не дав йому в лоба й не потягнув за міську браму. Лежи, не вставай, бо зомлієш або ж заблюєш ліжко. Скажу тобі дещо про ті документи, які ви мали підкинути. Мені довелося підкупати коменданта Варти, щоби дізнатися про це. З них виникало, що граф вирішив підтримати Виссеринів у обмін на одне місце в Раді, яке до цього часу належало представникам гільдії, яких, мовляв, взагалі мають звідти усунути. До того ж він мав отримати владу над Міською Сторожею й південними доками.
Альтсін перервав його жестом.
— Я не розумію, як це стосується справи.
— А ти подумай трохи. Поцілунок Клег. Граф переконаний, що Санвес мав спершу підкинути йому компрометуючі документи, а потім — убити. Смерть такої важливої особи призвела б до ретельного слідства разом із обшуком садиби. І хтось-таки знайшов би ті папери. Вибухнув би скандал, якого не бувало давно. Рід Терліхів втратив би більшість своїх прибічників, а міг би втратити й місця в Раді Міста. Граф був би мертвий, а мертві не можуть боронитися. Ці документи також скомпрометували б Виссеринів, а єдиною силою з чистими руками залишилися б ґур-Дореси, і це навколо них згромадилися б і союзники графа, і перелякані представники народу. В найгіршому випадку було б їх троє плюс четверо, хоча, напевне, старий Ферлес урвав би щось і від голосів, які належали до роду Терліхів. Досконале рішення.