Выбрать главу

Думка була ясною та впертою. Йому здавалося, що вона стукає до нього зсередини черепа, розпихає ліктями, чіпляється до інших думок і незалежно від того, як далеко він намагався цю думку запхнути, вона раз по раз випливала нагору.

І незважаючи на це, — а може, й саме тому, що вона була настільки впертою — він потягував вино й чекав на знак.

Служниця з’явилася надвечір третього дня. Йшла посередині вулиці, несучи в руках, як вони й домовилися з баронесою, два кошики на закупи.

«Два дні», — заскиглила думка, — «ти маєш два дні, щоби сховатися й навіть виїхати з міста. Потім не буде шляху назад».

Альтсін посміхнувся без радощів і налив собі по самі вінця. Випив поволі, вперше за три дні відчуваючи повний, багатий аромат молодого вина.

Починаємо.

* * *

Прийом.

Цього він, щиро кажучи, не сподівався. Як і баронеса. Кілька разів вона підкреслила, що граф Терліх попросив її, аби вона організувала для нього прийом у його головній резиденції. Пояснював це тим, що нібито вже багато років його будинку бракує жіночої руки, а Дарвенія Левендер славиться своїм смаком.

— Відразу видно, що він небагато знається на цих справах, — говорила вона, метушачись у рожевій кімнатці.

Злодій сидів за бюро й читав листа від графа. Десять днів! Вона мало не верещала — в них лише десять днів на організацію найважливішого прийому в історії міста. Причому в резиденції, яка століттями не бачила такої зустрічі! В Аусерії, найстаршому районі Високого Міста. У палаці, який ще пам’ятав часи, які були до меекханців, у палаці, побудованому таким чином, щоби витримати можливу облогу. Без бальної зали, без нормальної кухні, з підвалом, наповненим пилом і павутинням, бо граф не дбав ані про їжу, ані про вино, ані про інші радощі тіла. І вона мала все це привести до ладу ледве за десять днів!

— Уже за вісім, — нагадав він, закінчуючи листа.

Вона лише кинула на нього злий погляд.

Насправді навіть якби граф попросив би про бал за десять годин, це не мало б великого значення. Усі течії у Високому Місті зараз прямували до нього, тож тепер люди зволікали б зі шлюбами й похоронами, аби тільки не засмучувати нових володарів. А на прийомі їли б старі сухарі, запиваючи дощовою водою й хвалячи гостинність та вишуканість смаку господаря. Але Бендорет Терліх повівся більш ніж мудро, попрохавши баронесу про послугу. Тепер, якщо гості будуть незадоволені, то винною виявиться саме вона. І це вона може втратити позицію, пошану й повагу.

До листа було додано список гостей, яких граф мав бажання зустріти на прийомі. Більше ніж сотня прізвищ, окрім прибічників Терліхів. Усі — вершки Виссеринів і, що найдивовижніше, Ферлес-ґур-Дорес разом із дружиною, синами й кількома найпалкішими прихильниками. Запрошення ватажка ворожої групи на прийом, напевне, мало би стати тріумфом союзу графа з Виссеринами і до того ж відразу по тому, як розкрили невдалу спробу замаху на господаря. Це мало стати або рукою, простягненою до згоди, або ж оголошенням війни.

— При вході я повинна відбирати в кожного чоловіка зброю, а в жінок — шпильки для волосся й гребені з гострими зубцями. А також треба найняти дюжину тих, хто куштуватиме їжу, і ще й таких, хто може користуватися магією. А краще за все — всіх розмістити в окремих кімнатках.

— Так. А ще краще відіслати кожному запрошення із різною датою прийому, — пробурмотів Альтсін, закінчивши читати.

Він склав листа. Насправді шукав лише одне прізвище, й вочевидь, знайшов його мало не на початку списку. Евеннет-сек-Ґрес мав стати одним із почесних гостей.

— Що тепер, баронесо? Як ми зуміємо передати графу капшук?

Та ще й так, аби він зацікавився його історією? Якщо я правильно розумію, Бендорет Терліх впертий і незалежний, а тому має сам зробити відповідні висновки.

— Це правда. Він ніколи не дозволяє, щоби хтось говорив йому, що він має думати й робити. Тому, зрештою, в нього стільки прибічників.

— Тож?

Аристократка зупинилася, зітхнула.

— У мене немає конкретного плану. Я думала про те, щоби просто відіслати капшук йому разом із листом і просити, щоб він перевірив, хто й кому платив з нього грошима.