Вона на мить замовкла, підтягнула коліна під підборіддя й застигла в цій позі.
— Найгірше, що я й сама так вважала. Що я — нічия. Що я не маю нікого й нічого. Назавтра один з хлопців Анд’еверса, Дер’еко, випадково зустрів мене на вулиці, коли я йшла на базар. Я ревла всю ніч, і він відразу це помітив. Майже силою затягнув мене до тіточки Вее’ри, а вона за пару хвилин витягла з мене те, що я обіцяла нікому й ніколи не розповідати. Я виплакалася в неї на колінах, наче мала дитина. А потім підвела погляд і побачила обличчя Анд’еверса. І Дер’еко, і Рук’герта, і Дет’мона. Раптом зрозуміла, що я — не нічия. Що я — їхня, а вони — мої. Того самого дня коваль у товаристві чотирьох синів навідався до різника. Не знаю, що саме вони йому сказали, але щойно вони пішли — той, блідий та переляканий, помчав до бурмістра й зрікся опіки наді мною. А потім ми виїхали звідти та потрапили до Літрева. Ну а там історія майже повторилася. Майже, бо тоді в місті стояла панцерна хоругва, а її командир, полковник Ясферд, знав Анд’еверса. І він не дозволив, аби мене не забирали від верданно. Та спершу поговорив зі мною. Здається його остаточно переконав мій істеричний напад, що був відповіддю на пропозицію знайти мені якогось іншого опікуна.
— Істеричний напад? У тебе?
— Якщо можна так назвати жбурляння різними предметами й випльовування здебільшого лайливих слів — то так.
— Ага. Хотів би я це колись побачити.
— Ні, не хотів би, — усміхнулася Кайлін. — Ну ось так я й залишилася в кузні. Мене виховали як свою доньку, а ті інші — порядні дівчата. Проте наслухалася я всякого. Місцеві, може, й воліють пильнувати за власними справами, але навіть тут меекханська дівчина, яка мешкає у Фургонників… таке дражнило. Минуло кілька років, перш ніж вони прийняли Анд’еверса та його родину, перш ніж скінчилися дурнуваті балачки. Та що там казати. Пару разів я думала вжити аргументів трохи інших, ніж уроджена краса й привабність.
— Це яких, наприклад?
Кайлін потягнулася так, що у неї аж захрустіло в спині.
— А це вже, монаше, зовсім інша історія. Щось іще? Я все одно не сплю, тож можемо побалакати.
— Ти не відповіла на запитання. Чому, власне, вільний чаардан, найманий загін рубайлів, так щільно сплетений дивними вузлами лояльності та братерства? Мали бути й інші шляхи.
— Лояльності та братерства, — пирхнула вона. — Аякже. Цікаво, хто вигадує таку дурню. Ти хоча б знаєш, що означає саме слово «чаардан»?
— Це щось із даврійського?
— Так, як і «кха-дар». «Чаардан» приблизно означає «рід, що воює», а «кха-дар» — «батько». Це не найманий загін рубайлів, це родина. Коли ти вступаєш до чаардану — це все одно, що одружуєшся — ділиш і радість, і горе. Поки житимеш — тебе не залишать на поталу ворогу, якщо скалічишся — то не здохнеш від голоду, — Кайлін усміхнулася у простір. — Якщо зганьбиш чаардан — у тебе не буде місця, де ти зможеш сховатися.
— Ти у пошуках іще однієї сім’ї?
— Може. Але тут, звісно, йшлося й про Ласкольника.
Ловчий кивнув із зрозумінням.
— Мене це не дивує. Аби я не став слугою Володарки Степів, то віддав би обидві руки, щоби їздити з ним. Генно Ласкольник, жива легенда, людина, яка врятувала Імперію. Дотепер розповідають, як він прийшов до імператора і сказав…
— «Ти, бер-Арленсе, чи як там тебе, наскільки для тебе є важливою ця твоя Імперія?», — промовили вони одночасно й одночасно вишкірилися одне до одного.
— Саме так. Знаєш, Кайлін, що цю історію розповідають у всіх провінціях? І всі не розуміють, чому генерал Ласкольник облишив кар’єру в столиці й повернувся в Степи, щоб вести життя командира невеличкого чаардану. Офіцер, який колись командував тридцятитисячною кінною армією. Прокляття, офіцер, який цю армію створив буквально з нічого. Це завдяки йому меекханська кавалерія сьогодні є тим, чим вона є.
— Я їжджу з ним лише пів року, тож ми не настільки близькі, щоб він мені сповідувався, але якось він сказав, що йому все просто остогидло. Остогидли інтриги, плітки, підмовляння, постійна боротьба за вплив при дворі. Битви, в які його безперервно хотіли втягнути, незважаючи на те, що він не мав на це ані найменшого бажання. У столиці він залишався дикуном із далекої провінції. Навіть не меекханцем, а лише напівкровкою, народженим від варварської матері та невідомого батька. Тамтешня аристократія постійно дивиться на людей крізь їхні прізвища, рід і чистоту крові.