— То може… ти знайдеш в собі достатньо відваги, щоби відповісти за цю брехню так, як личить чоловікові?.. Га, міттарцю?
Навколо них стало порожньо, ніби невидимий вихор відігнав гостей навсібіч.
— Що сталося? — перш ніж злодій встиг відповісти, перед ними з’явився граф Терліх.
— Цей чужинець образив місто й Храм Реаґвира, пане графе. Альтсін не помітив, хто так услужливо відізвався, але це не мало значення. Якби сек-Ґрес раптом став стверджувати, що цей міттарець оголосив себе імператором, то всі, як один муж, також би це підтвердили.
— Капітане? — аристократичне обличчя господаря звернулося до нього.
Злодій глянув йому просто в очі.
— Може, мене погано зрозуміли… — почав він невпевнено.
— Hi, — обірвав його барон, — я все чув виразно. А таких образ не можна оминати. Якщо вже він образив Володаря Битв, то нехай той його оцінить. Вимагаю суду Реаґвира.
Альтсін уважно глянув на нього. Легко згорблена спина, долоні стиснуті в кулаки, губи — в тонку лінію. Щире обурення аж парувало від молодого шляхтича. І тоді, коли Альтсін на мить навіть забув, із ким він має справу і мало не дав себе надурити, вони зустрілися поглядами. Менш ніж на удар серця, але цього було досить. На дні очей барона не було ненависті, неохоти чи прагнення реваншу. Там було чисте задоволення. «Я тебе впіймав», — говорив цей погляд, — «я знаю, хто ти такий. Я переміг».
Хлопець відвів погляд і в натовпі, що їх оточував, знайшов баронесу. Чекав, коли та втрутиться. Але в неї був саме такий вираз обличчя, який повинна мати особа, яка запросила не надто відомого їй капітана міттарської галери, а той через свою дурість образив найкращого фехтувальника міста. Заклопотання й невпевненість разом із трохи плаксиво викривленими губами особи, яка вже знає, що їй доведеться перепрошувати господаря за невідповідну поведінку свого гостя. Здавалася здивованою, невпевненою і трохи наляканою.
Він зрозумів, що вона йому не допоможе. Барон випередив їхній хід і тепер все залежало від злодія. Принаймні він матиме шанс убити сучого сина в бою. На мить він навіть в це насправді повірив. Майже. Але ця мить минула, а він залишився сам.
Альтсін ще раз глянув на графа.
— Хіба не… — почав він невпевнено.
— Досить, — господар, здавалося, був більш засмученим, ніж розгніваним, але було помітно, що він вже прийняв рішення, — всі знають, що мешканці Ар-Міттару не надто нас люблять. Зрештою, це щиро взаємно. Тому насмішки над Понкее-Лаа з боку міттарця я міг би знести, списавши все на випите вино, але образу Реаґвира я простити не можу. Надто я завдячую Володарю Битв. Коли мене торкнулася хвороба тіла, поволі перетворюючи кожен мій день на ланцюжок страждань, Реаґвир за допомогою свого меча вилікував мене та вказав шлях. Тож вам залишилися тільки сталь та кров, капітане.
Серце Альтсіна билося щоразу швидше. Він стиснув і розтиснув кулаки. Знову глянув у очі господаря, але замість тупого погляду фанатика зустрів уважний, розумний і трохи іронічний погляд. Можна бути людиною глибокої віри, але одночасно можна залишатися радцею-політиком і керівником міської фракції. Можна споглядати на чужі ігри й непогано з того розважатися. Схоже, граф вирішив, що молодому барону придасться трохи слави, здобутої чужою кров’ю.
Альтсін лише кивнув.
Їм знайшли місце за резиденцією, в саду, де росли сторічні дуби. Середина ночі, галявинка між товстелезними деревами, що освітлена півсотнею ламп і смолоскипів, м’яка, вкрита росою трава і дві постаті, які мають провести бій на життя та смерть. Одна зодягнена в біле й золоте, а інша — в матову чорноту. Коло глядачів навколо галявини могло й не сичати, гарчати й видавати зловорожих криків, щоби стало зрозумілим, кого вони підтримують. Злодій, який стояв посередині майданчика, мав напружувати всю свою силу волі, щоб не шкіритися, наче дурник. Все складалося як в поганій виставі. Починаючи з приводу й закінчуючи їхнім вбранням. Біле й чорне. День проти ночі. Правда проти брехні. Наш проти чужого.
Переможець міг бути лише один.
Принесли зброю. Граф Терліх встав між ними та заплескав у долоні.
— Барон сек-Ґрес викликав капітана Аервеса Кланна на двобій за образу Міста й Володаря Битв. Оскільки бій проходитиме між шляхтичем і людиною вільною, але такою, що не має титулу, згідно з правилами двобоїв, барон одягне кольчужний панцир.