Вони його не притримали. Погано. Зараз стануть копати ногами.
Неважливо. Зате він вже не ходив вулицями чужого міста по кісточки в крові.
— Ну… ак од… зу… раще, — голос линув згори, ледве зрозумілий крізь шум крові у вухах. — …а…олінах… як належить. Підведи голову.
Він не послухав відразу, тож чиясь рука схопила його за волосся й потягнула голову вгору.
— Краще, — посмішка Гундера була такою ж, як і кілька хвилин тому. — Ти, напевне, подумав, що Аш вдарив тебе кастетом, еге ж? Але ні. Кастет він надягає, коли бажає когось вбити. Як ребра?
Зламані. Принаймні два. Дихати боляче, наче хтось увіткнув йому між кісток тупого кілочка.
— Вважаю, що принаймні два. Це не був по-справжньому сильний удар. Аш навіть не відступив, щоб узяти нормальний замах. Ну що ж. Я отримав доручення не вбивати тебе, перш ніж не переконаюся, чи ти можеш надатися. Почнімо з того, чи зумієш ти звестися. Якщо не встанеш на ноги, перш ніж я дорахую до десяти, хлопці трохи забруднять собі чоботи. Раз, два, три…
Рахував швидко, сучий син, без жодної затримки. «Чотири» почулося, коли злодій сперся долонями, щоб не ткнутися носом об землю. «П’ять», «шість» і «сім» мало не зіллялися в одне слово. Альтсін зціпив зуби, закусивши губу. Рот наповнився кров’ю, а тоді він із важким зітханням звівся на ноги. Чорні плями затанцювали перед очима, світ закружляв, а пекуча медуза, яка приклеїлася до боку, зустріла кількох сестер. Злодій застогнав і відступив на крок, шукаючи стіни за спиною.
— …десять. Добре. Якщо зіпрешся об стіну, Аш зламає тобі наступні ребра. Ти повинен стояти сам.
Він завмер на мить. Стримав дихання, поволі розставив ноги, стиснув кулаки. Смак крові в роті не зник, але це була найменша з проблем. Плями чорноти відпливли в сторони, і наперед вилізлотупувате обличчя, яке неохоче кивало. Мабуть, це був славетний Аш.
— Добре, — сказав. Альтсіну здалося, наче слова гевала долітають до нього з іншого кінця міста. — Це вперше хтось встав так швидко.
— Помовчи, Аше, — Гундер-диц-Клів стояв осторонь, але злодій не ризикнув глянути в його бік. — А ти слухай і відповідай на питання. Ти зустрічався вчора з Цетроном?
— Так.
Не було сенсу заперечувати — якби вони не знали про зустріч, то напевне не стали б до нього задиратися.
— Добре. Ви розмовляли?
— Так.
— Про що?
— Про місто.
Зарізяка, що стояв перед Альтсіном, глянув убік, наче чекаючи розпорядження про удар, але його не було.
— Добре. І що бен-Ґорон думає про твоє повернення? Зрадів? Останнім часом він якось не надто бажав розмовляти з анваларом. Навіть відмовив сплачувати десятину і не відповідає на виклики. Недобре.
Запала тиша, наче Гундер визнав тему вичерпаною. Альтсін зрозумів, що якщо не робити жодних рухів й не дихати надто глибоко, то біль ніби полегшується.
— І що з того? — запитав він нарешті. — У Ґригаса достатньо людей, аби звернутися до розуму Товстого.
— Хе-хе-хе. Добре. Можна подумати, що ви годину розмовляли про старі-добрі часи, згадуючи, як вам було добре разом, голубкам. Ми обидва знаємо, про що ви балакали. Про графа та його місію. Ми вже втратили трохи людей, але Ліга не для того існує, щоб стрибати в горлянку будь-якому фанатику. Терпіння — це благо, не вважаєш?
«Особливо якщо це благо мертвого», — подумав злодій, але змовчав, глянувши на кулацюри Аша. Згадав стару злодійську загадку: «Який найкращий кляп на світі? Кулак, який ламає тобі ребра». Колись цей дотеп здавався йому смішним.
— А тепер цей клятий товстун, який повинен бути щасливим, що анвалар стільки років не противився його головуванню в порту, раптом відкрив у собі амбіції ватажка. Відмовляється платити данину, не приходить на зустрічі, збільшує без дозволу власну гільдію, приймає клятви, на які не має права. Перемовляється з іншими отаманами, наче у Ліги немає законного анвалара.
— І що тепер? Я говорив: нехай Ґригас вишле людей, аби його переконати, що він робить помилку.
— Але навіщо? Навіщо нам серйозна війна на вулицях? Анвалар її не бажає, бо це лише ослабить Лігу.
Альтсін нарешті ризикнув повернути голову й глянути на Гундера.
— Не хоче, чи заслабкий для неї? Скільки гільдій відповіло б на цей заклик? Скільки людей ви могли би відправити у порт, який Товстий перетворив на фортецю? Я це бачив, там кожна вулиця належить Цетрону. У Ґригаса повинна бути ціла армія.
Гундер глянув на нього з іронією. Обличчя його скривилося в злостивій посмішці.
— Навіщо армія там, де вистачить однієї людини?
До Альтсіна дійшло миттєво.
— Ти зрозумів, — посмішка зробилася ширшою. — Це добре. Товстий завжди тебе хвалив, що ти, нібито, вмієш швидко думати. Ти маєш рацію, Цетрон перетворив порт на фортецю, і що гірше — люди до нього лояльні. Він ніде не ходить сам, ніколи не має незахищену спину, не виходить з вулиць, де знає кожну людину від дитини й до старців. Неможливо наблизитися до нього непомітно. Лише хтось, кому він довіряє…